Як мозок створює фізичне відчуття нашої особистості
У ХІХ столітті американський філософ і психолог Вільям Джеймс висунув теорію про те, що особистість можна розділити на частини. Перша - "я", або "чисте его" - фізично сприймає і відчуває навколишній світ. Друга — власне «особистість», або «емпіричне его» — включає ментальну розповідь людини про себе, засновану на минулому досвіді. Сучасні вчені-нейробіологи, озброївшись високоточними інструментами, вирішили знайти області мозку, які відповідають за створення описаних Джеймсом двох аспектів особистості. І досягли у цьому певних успіхів.
Які області мозку відповідають за ментальне та фізичне «я»
Спочатку вчені відкрили емпіричне "я". Ключовим гравцем у ментальній частині виявилася мережа пасивного режиму роботи мозку. Цим терміном, введеним нейробіологом Маркусом Райхлом у 2001 році, називають області мозку, які активні, коли людина не займається вирішенням жодних завдань. Дослідники також з'ясували, що мережа пасивного режиму відіграє важливу роль у обробці наших думок про нас самих. Тож її можна назвати своєрідним центром самовідчуття.
Знайти фізичну частину особистості було набагато складніше, принаймні до недавнього часу. Усвідомлення того, що ми володіємо тілом, створює місток, який постійно перемикається між свідомим та несвідомим станом розуму. Уявіть, що ви сидите за столом чи стоїте на зупинці. Якщо ви не відчуваєте болю, то не відчуваєте щомиті свою ліву руку, праву гомілку або великі пальці ніг. Але як тільки ви подумаєте про будь-яку з цих частин тіла, відчуєте її. Фізичне «я» - це відчуття, що ви справді перебуваєте всередині власного тіла.
Займаючись пошуками цього «я» в мозку, вчені прийшли до висновку, що логічною відправною точкою стане мережа пасивного режиму. Особливо їх зацікавив один з її сегментів, відомий як задньомедіальна кора і розташований поруч із потилицею в області, де зустрічаються дві півкулі.
Нейровізуалізаційні дослідження показали, що задньомедіальна кора активується, коли ми згадуємо про минуле або коли наш розум блукає, викликаючи думки про нас самих. Тому фахівці захотіли перевірити, чи зможе порушення активності мозку в цій області якось змінити наше фізичне самовідчуття. Це не спрацювало. Коли вчені за допомогою електричного струму стимулювали мозок пацієнтів з епілепсією, щоб вплинути на його активність, фізичне відчуття «я» не змінилося.
У 2018 році керівник дослідження нейробіолог Джозеф Парвізі зустрів пацієнта з епілепсією, у якого спостерігалися незвичайні симптоми. За словами хворого, під час нападів він впадав у дивний стан дисоціації, через який втрачав координацію та відчував себе відірваним від свого внутрішнього «я». Коли Парвізі з колегами досліджував мозок пацієнта, щоб знайти джерело нападів, виявилося, що вони виникають в області задньомедіальної кори під назвою «передній прекунеус».
Це несподіване відкриття стало початком нового дослідження. Вчені набрали 8 пацієнтів, епілептичні напади яких були викликані не задньомедіальною корою, а іншими областями мозку. Потім вони переконалися, що у всіх учасників здорові тканини в тій області мозку, яку потрібно було вивчити. І, нарешті, кожному з них у задньомедіальну кору імплантували електроди для електричної стимуляції.
Вплив струмом на передній прекунеус призвів до того, що всі учасники повідомили про зміни у своєму суб'єктивному досвіді, схожі на ті, що описував пацієнт Парвізі з незвичайними симптомами. Вони відчували, ніби ширяють, відчували запаморочення, відсутність концентрації та відстороненість від самих себе. Деякі учасники відзначили, що ця відстороненість нагадувала стан, що виникає під дією психоделиків. Таким чином, вчені дійшли до висновку, що стимулюючи передній прекунеус, можна викликати викривлення в нашому фізичному самовідчутті.
Навіщо вчені досліджують механізми фізичного самовідчуття
Результати експерименту Парвізі та його колег допомагають краще зрозуміти, як мозок опрацьовує відчуття нашого тілесного «я». І вони збігаються з результатами роботи групи вчених під керівництвом когнітивного нейробіолога Генріка Ерссона. Він із командою провів незалежне дослідження та з'ясував, що передній прекунеус активізується, коли фізичне самовідчуття змінюється під дією ілюзії виходу з тіла. Вона змушувала учасників експерименту відчувати, ніби їхнє реальне тіло більше не є частиною їх самих. Щоб викликати такий стан, їм показували відео з дотиками до тіла незнайомця та одночасно торкалися учасників у тих самих місцях.
Парвізі та його команда у своїх дослідженнях покладалися на звіти учасників, і, на думку Ерссона, було б корисно вивчити, як стимуляція переднього прекунеуса змінює фізичне «я», за допомогою об'єктивніших методів, наприклад, поведінкових експериментів.
Щоб розібратися, як передній прекунеус пов'язаний із мережею пасивного режиму роботи мозку, Парвізі з колегами помістили п'ятьох учасників дослідження до функціонального магнітно-резонансного томографа та записали активність їхнього мозку в стані спокою. Результати показали, що області переднього прекунеуса, від яких залежали зміни у фізичному самовідчутті, не були частиною мережі, хоча й формували зв'язки із деякими її областями.
Це означає, що є дві різні системи обробки «я»: наративне «я», засноване на пам'яті, і тілесне «я». Інакше кажучи, дві частини особистості з теорії Джеймса знаходяться у окремих мережах нашого мозку. Одне з головних питань, на яке вчені хочуть знайти відповідь у таких дослідженнях, як саме ці системи взаємодіють між собою.
Парвізі сподівається, що ця робота допоможе прояснити, що відбувається за таких станів, як депресія, які характеризуються депресивною румінацією та нав'язливими негативними думками про себе. За словами вченого, люди, які страждають від таких симптомів, можуть застрягати в шаблоні сприйняття навколишнього світу зі свого погляду і втрачати здатність дивитися на те, що відбувається від третьої особи. Він запитує, чи може людям з депресією допомогти розуміння того, як взаємодія наративного і тілесного «я» забарвлює наші спогади, засновані на суб'єктивному досвіді. І чи здатна розірвати це жахливе замкнене коло інформація про те, чи стають перехресні зв'язки між цими двома системами гіперактивними у людей з депресією.
Психіатр та нейробіолог Сахіб Хальса вважає, що дослідження можуть допомогти пояснити елементи позатілесного досвіду, який люди переживають під дією психоделиків та немедикаментозних засобів. Наприклад, у камері сенсорної депривації, коли людина перебуває у невагомості у темному, наповненому рідиною контейнері, ізольована від будь-яких відчуттів.
Хальса разом із колегами також знайшов зміни у передньому прекунеусі та інших пов'язаних з ним областях мозку у людей, які проходили терапію в такій камері. Крім того, в ході дослідження було виявлено потенційну ділянку мозку, на яку можна впливати для лікування пацієнтів зі станами, що супроводжуються дисоціацією. Наприклад, якщо людина страждає від функціонального неврологічного розладу, коли проблеми в роботі нервової системи можуть призводити до широкого спектру симптомів та хвороб, та інших розладів, пов'язаних з травмами.
