Біографія Ісікава Такубоку
Ісікава Такубоку – японський поет, літературний критик – народився 28 жовтня 1885 року (в деяких японських джерелах днем народження Такубоку вважається 20 лютого 1886 року – дата реєстрації його народження) в селі Тамаяма префектури Івате, що на північному сході острова Хонсю (Японія).
Справжнє ім'я поета – Хадзіме, тобто «перший». Так назвали його, мабуть, тому, що він був першим і єдиним хлопчиком у родині священника Ісікава Іттея.
Навесні 1887 сім'я Ісікава переїхала до сусіднього села Сібутамі, в якому батько став настоятелем буддійського храму. Це село поет і називатиме в майбутньому своєю батьківщиною. Дитячі роки – найщасливіша пора в житті майбутнього поета. Єдиний хлопець був пестунчиком у родині, всі його бажання беззаперечно виконувались. Вволив батько і чергову забаганку сина – і в п'ять з половиною років, тобто ще не дійшовши належного віку, Хадзіме став школярем. Він часто хворів, проте вчився блискуче, вирізнявся навіть серед старших віком однокласників незвичайною кмітливістю. Недарма односельці називали його «дитиною з божим даром». Сільську чотирирічку він закінчив з відзнакою.
Для навчання в наступних трьох класах початкової школи хлопця відрядили в столицю префектури місто Моріока. Там він жив у материного брата. Три роки збігли швидко. Відразу по закінченні школи, у квітні 1898, Хадзіме успішно склав іспити до префектурної гімназії. Стати гімназистом – це для сільського хлопця в той час було значним досягненням, тож не дивно, що батьки просто обожнювали сина і, зрозуміло, покладали на нього великі надії. І тут, у гімназії, Хадзіме вражав викладачів своїм бистрим, не по літах розвиненим розумом. Він навіть дружив здебільшого зі старшокласниками.
У 1899 Йосано Теккан організував «Товариство нової поезії», до якого залучив більшість поетів того часу, а з 1900 року почав видавати журнал «Ранкова зірка», – йому й судилося стати головною трибуною романтичної поезії.
Захоплений ідеями Теккана, Ісікава Хадзіме пише п'ятивірші і сінтайсі в дусі поетів «Ранкової зірки», вміщуючи їх, разом зі своїми статтями, в рукописних шкільних журналах.
У цей час до п'ятнадцятирічного юнака прийшло кохання. Він полюбив Хоріаї Сецуко, дівчину, що жила по сусідству. В майбутньому він одружиться з нею.
Віддавшись поезії, колишній «найобдарованіший з учнів» став потроху пропускати уроки й одержувати не найкращі оцінки. Не можна, правда, сказати, що гімназія вже зовсім не цікавила його – у 1901 він був одним із організаторів страйку учнів. Але після невдачі на чергових іспитах і догани він остаточно вирішує покинути гімназію, хоч до закінчення її лишилося провчитися усього пів року. Сімнадцятирічний хлопець вважав, що має й важливіші причини піти з гімназії: він стане літератором, адже його вірш, дарма що один-однісінький, нарешті надрукували в «Ранковій зірці». І наприкінці жовтня 1901 Хадзіме їде в Токіо.
Там він познайомився з Текканом і Акіко, котрі помітили його талант, і став членом «Товариства нової поезії», тим самим діставши можливість регулярно друкувати свої вірші в «Ранковій зірці». Проте цілоденне сидіння в бібліотеці, певна річ, не давало йому ніяких прибутків. Його вигнали з квартири, яку він винаймав. Голод і холод зробили своє діло: Хадзіме тяжко захворів. Дізнавшись про це, зляканий батько приїхав у Токіо і забрав сина додому.
Лікуючись після повернення в Сібутамі, Хадзіме ревно займається самоосвітою, багато пише – тепер, за порадою Теккана, здебільшого сінтайсі. І в грудні 1903 на сторінках «Ранкової зірки» з'являються п'ять його «довгих віршів». Ця добірка уперше була підписана псевдонімом Такубоку (буквально – «клюйдерево»), що його запропонував молодому поету Теккан.
1904 рік – рік стрімкого злету популярності Такубоку. Його поезії друкуються майже в кожному номері «Ранкової зірки» і в інших виданнях. Ім'я Такубоку стає відомим у широких літературних колах. Гордий і впевнений, юнак восени цього року вдруге їде до Токів, і через кілька місяців, у травні 1905, в столиці виходить друком збірка «Жадання», написана в стилі «віршів нової форми».
Щоправда, в історії японської поезії перша збірка Такубоку не залишила помітного сліду. Написані під сильним впливом романтичної школи, – хоч і дуже майстерно як для початківця, – його вірші не вирізнялися оригінальністю ні в мові, переобтяженій архаїзмами і поетичними красивостями, ні в тематиці, де переважали мотиви світової скорботи і самотності, відірвані від життя прагнення.
У червні Такубоку був змушений покинути Токіо, діставши сумні вісті з дому: батько, аби матеріально підтримати сина, розпродав криптомерії, що належали храму, і, обвинувачений парафіянами, позбувся посади. Хадзіме їде в Моріока, де тепер оселилися батьки з молодшою донькою. Незабаром він одружується.
Віднині починаються тяжкі часи для родини Ісікава. До самої смерті, незважаючи на всі зусилля, Такубоку так і не вдасться вирватися з напівжебрацького існування.
На початку 1906 Хадзіме з сім'єю, тепер єдиний її годувальник, повернувся до Сібутамі і влаштувався вчителем у рідній школі. Мізерного заробітку – вісім ієн на місяць – не вистачало на п'ятьох чоловік, і тому, сподіваючись на гонорар, Такубоку пізніми вечорами пише роман із життя сільських учителів. Та опублікувати «Хмаринугенія» – свій перший прозовий твір – йому не вдається. Матеріальне становище сім'ї все гіршало. До того ж невдовзі народилась дитина. Батько Хадзіме, аби позбавити сім'ю зайвого рота, пішов з дому світ за очі, маючи єдину найвірогіднішу перспективу: загинути з голоду десь під тином. Незабаром його знайдено і повернено додому, але для Такубоку ця подія стала страшним потрясінням. Він зрозумів, що далі так жити не можна, що за таких матеріальних умов рано чи пізно в їхню хату завітає голодна смерть. Треба шукати заробітків. Найпевніше – на Хоккайдо: там, на малонаселеному поки що острові, більше можливостей знайти пристойну роботу.
Перед тим як піти зі школи, у квітні 1907, Хадзіме організував страйк учнів, що зняв неабиякий переполох у всьому селі. Узявши з собою тільки молодшу сестру, 4 травня Такубоку вирушив на Хоккайдо.
Перепливши через Сангарську протоку, він зупинився у місті Хакодате. Члени тутешнього товариства поетів допомогли йому влаштуватися вчителем у початковій школі. З'явилися й інші джерела заробітку: його запросили завідувати редакцією місцевого поетичного журналу, а згодом він ще домовився й про роботу в газетному видавництві. Життя потроху стабілізувалось. На початку липня він викликав до себе дружину з дочкою, а через місяць – матір.
Але й цього разу ласка долі не була тривалою. В ніч на 25 серпня величезна пожежа спалила дві третини Хакодате. Згоріло все: і школа, і редакція журналу, і видавництво.
Почалися сумні мандри поета по острову. В Саппоро він прожив недовго, всього два тижні, бо посада коректора в газетному видавництві не давала основного – більш-менш пристойного заробітку. Про якесь творче задоволення від роботи Хадзіме тепер і не мріяв. Він переїжджає до міста Отару і влаштовується в редакцій недавно відкритої газети. Але й тут не затримався надовго. Втомившись від постійних сварок, він врешті-решт змушений був звільнитися. Один, без сім'ї, на початку 1908 Хадзіме їде через увесь Хоккайдо в глухе містечко Кусіро. Тут дістає посаду головного редактора місцевої газети. Майже в кожному номері з'являються матеріали, підписані його ім'ям. Але писання статейок для провінційної газети не вдовольняє Хадзіме. Не може він звикнути й до задушливої атмосфери, серед якої живе нечисленна інтелігенція Кусіро. Він мріє про Токіо.
Новим рухом в японській літературі був натуралізм. Журнал «Ранкова зірка» й увесь напрям романтизму на той час утратили свої провідні позиції. З'явилась тенденція переходу від поезії до прози. Популярності набували натуралістичні й реалістичні прозові твори Нагаї Кафу, Сімадзакі Тосона, Кунікіда Доппо.
Ісікава Такубоку радо привітав появу нової течії. В статті «Гілка на столі» (лютий 1908) він писав: «Натуралізм народився, щоб змінити літературу, величезною вадою якої є виключна увага тільки до формальної майстерності». В тих небагатьох сінтайсі, що він написав під час блукань по Хоккайдо, вже чуються реалістичні нотки, але міцно на позиції реалізму Такубоку стане пізніше, в Токіо.
Наприкінці квітня 1908, перевізши сім'ю з Отару до Хакодате і залишивши її під опікування свого приятеля Міядзакі Ікуу, Хадзіме їде в столицю.
Тут йому дав притулок Кіндаїті Кьоске, тепер студент Токійського університету. Майже не виходячи з кімнати, за півтора місяці Хадзіме написав п'ять повістей. Та, хоч скільки оббігав редакцій, жоден із творів не прийняли до друку. Не було чим допомагати родині, росли борги, зникала віра у власний талант, а відтак почали з'являтись думки про самогубство.
Під час однієї з безсонних ночей Такубоку став записувати в зошиті п'ятивірші, які раптом ринули з його зболілої душі. Це були прості, невигадливі роздуми про своє жебрацьке життя, спогади про щасливе дитинство. Ці вірші зовсім не були подібні до тих, які він писав досі.
За дві доби Такубоку написав більш як двісті п'ятивіршів. Дав прочитати приятелю. Захоплений їхньою незвичайною щирістю, Кіндаїті порадив Хадзіме писати п'ятивірші й далі. Через кілька днів деякі з них були надруковані.
В душі Такубоку-поета, в його поглядах на літературу стався значний злам. Реалістичний метод відображення життя, палким прихильником якого став Такубоку, допоміг поетові повністю розкрити свій великий талант, Починаючи з липня 1908, на сторінках різних періодичних видань постійно друкуються його п'ятивірші. У грудні 1910 виходить збірка «Жменя піску», а в червні 1912, посмертно, – збірка «Сумні іграшки». Саме вони й зробили Такубоку найулюбленішим поетом японського народу.
Зміна поглядів письменника на місце і завдання літератури в людському суспільстві не могла відбутися без зміни поглядів на життя взагалі. Тепер, після гіркого «досвіду Хоккайдо», Хадзіме з іронією дивився на романтичні ілюзії своєї юності. Він пише статтю «Становище в епоху застою» (1910), в якій піддає нищівній критиці усю державну систему тодішньої Японії, закликає молодих співвітчизників піднятись на боротьбу для побудови справедливого суспільства (зрозуміло, ця стаття не була опублікована за життя письменника). У червні 1911 Хадзіме написав декілька «довгих віршів» відверто політичного змісту. Згодом вони склали збірку «Свист і свисток» (1912).
Останні, токійські, роки життя письменника (1908–1912) – це не тільки період стрімкого поступу художньої майстерності та політичної свідомості, але й період найінтенсивнішої праці: за цей час написано кільканадцять повістей, десятки літературно-критичних і публіцистичних статей, сотні віршів.
Дещо з цієї величезної кількості творів Такубоку вдавалося опублікувати. Крім того, він працював коректором в одній зі столичних газет, був співробітником редакції літературного журналу «Плеяди». Отож через рік після приїзду в Токіо у нього з'явилася можливість викликати до себе матір і дружину; трохи згодом приїхав і батько. Матеріальне становище родини поступово кращало – точніше б сказати, наближалося до прожиткового мінімуму. Але напівголодне життя попередніх років принесло свої страшні плоди – в сім'ї з'явився туберкульоз. Спочатку помирає маленький син, який народився в жовтні 1910. Ця тяжка втрата прискорила й смерть самого Хадзіме.
Ісікава Такубоку помер 13 квітня 1912 року в Токіо (Японія).
За місяць до цього, вже приречений, він поховав матір. Друга донька Такубоку народилася через два місяці після його смерті. А через рік вона стала круглою сиротою– у травні 1913 померла Сецуко, дружина Такубоку.
Квітень японці називають «місяцем Такубоку». Щорік 13 квітня в Японії відзначається день його пам'яті. Квітень – весняний місяць. Тільки до квітня свого життя дожив Ісікава Такубоку. Але творчість його стала початком, весною нової, демократичної літератури Японії.
Твори
Критика
