«Жалем горнеться серце моє...» (Матеріали до вивчення творчості Ісікави Такубоку)

В. В. Міщук

Чи не найулюбленішим для японського народу родом літератури є лірика. Це явище можна вважати цілком закономірним з цілого ряду причин. По-перше, значну роль у цьому зіграв потяг нації до збереження традицій - умова, якою в жодному разі не можна легковажити.

Японська поезія вибрунькувалася з усної народної творчості. Про це, зокрема, свідчить споконвічне японське слово «ута» - пісня. Спочатку цим терміном означали саме народну пісню і тільки набагато пізніше його почали вживати і по відношенню до авторських ліричних творів. Одним з найдавніших жанрів японської лірики (як авторської, так і народної) є так звані танка - короткі пісні-п’ятирядники сталої будови. Зокрема, згідно з європейською традицією, весь п'ятирядник можна поділити на 31 склад (за рядками: 3-7-5-7-7). Рими як такої в танках не існувало, іноді, щоправда, застосовувався прийом співзвучності голосних і приголосних звуків (алітерація). Ось, наприклад, який вигляд має переклад однієї з танків Ісікави Такубоку, виконаний у класичній манері:

Не слід забувати, що в японському ієрогліфічному письмі існують лише фонетичні склади.

Пронеслась буря І за одну лише ніч Намела пагорб Піщаний, височенний! Могилу... Це ж для кого?

Незважаючи на існування традиційних форм жанру танка, відомі випадки їх запису трьома, двома і навіть одним рядком. Авторська літературна поезія Японії виникла в VIІ- VIII ст. у придворному середовищі, яке дало багато відомих поетів,- представників знатних сімейств. (Таким, наприклад, був Якамоті, що жив у VIII ст.). Танки досить часто створювались експромтом і були пов'язані найтіснішим чином з якоюсь конкретною ситуацією або побутом того середовища, в якому вони існували. Тому знання відповідної ситуації є необхідною умовою для повного розуміння вірша. В наш час подібна поезія вимагає необхідного пояснення, але, скажімо, в контексті прозового твору про тогочасні побут і стосунки танки виявляються цілком логічними і зрозумілими.

Як вказувалось вище, танки мають певну формальну ознаку (31 склад у п'яти рядках вірша). Але цей жанр поезії базується ще й на певних змістовно-тематичних засадах. Для раннього середньовіччя, наприклад, однією з найпоширеніших тем була тема кохання. Але розкривалась вона не прямо і відверто, а через образи природи, себто з використанням засобів іномовлення. Іншою напрочуд розповсюдженою у танках темою була тема злиднів і бідарства поета. Звичайно ж вона виникла після опанування мистецтва танки народними низами і виражала матеріальний стан митців з простолюду («геній японської поезії” Хітомаро (VII ст.) все своє життя провів у нестатках). Сама ж тема виявилась настільки злободенною і, отже, продуктивною, шо навіть аристократ за походженням Окура створив твір під назвою «Діалог про бідність».

Розповсюдження мистецтва написання танків привело до того, що створились і відповідні образні канони цього жанру, тісно пов'язані з відповідними темами, які мали окремі розділи: пори року, кохання, розлука, мандри, привітання тощо. Відповідно до цього поступово викристалізувались і сталі образи та «сезонні слова» (кіго). Згадка про цвітіння сливи означала тему весни, кування зозулі - літа, вологий рукав -розлуки (довгим рукавом японського національного, вбрання - кімоно - зручно втирати сльози). Найпоширенішими кіго є слова «місяць», «хризантема» (обидва означають осінь), «сакура» (означає час цвітіння японської вишні - квітень), «зозуля» (літо) тощо.

Жорсткі формальні вимоги призвели з часом до появи у поезії жанру танка холодних наслідувань, епігонства, манірності. Подібна «зацикленість» залишала дуже мало місця для яскраво виражених бурхливих емоцій нового феодального дворянства, яке активно боролось за владу в XII - XIV століттях. Уже з цього часу жанр танка вимагав оновлення. Тим не менш він не тільки не був забутий, але й залишився однією з найпопулярніших віршових одиниць Японії. Це зауваження має свої пояснення. Одним з них є той факт, що танки стали тією підвалиною, на основі якої з'явилось декілька нових віршових жанрів.

Перший з них - жанр великого обсягу - так звані ренгу (інша назва - ренку, повна - хайкай-но ренга). По суті, ренгу були колективними поемами, які складалися з 36 танків (жанр касен), або навіть із 100 (жанр хякуїн). Незважаючи на те, що складання ренгу мало свої особливості, їх творці за основну одиницю поетичного виміру мали саме танка.

Інший жанр, хокку (хайку, хайкай), безпосередньо пов'язаний із багатозначністю, символічністю смислу, є дуже коротким у плані обсягу. Він вичленився з танків і, по суті, може вважатись відтворенням у відмежованому вигляді їх перших трьох рядків. Цей взаємозв'язок (танка - хокку) можна проілюструвати схематично:

У цьому містечку
Стільки всіляких запахів!
На небі - літній місяць.
«Парко! Ох, парко!» -
Біля хвірток голоси.

Все разом - танка. Перші три рядки - хокку. Два останні рядки танки мають назву агека, але самоцінною літературною одиницею в розумінні жанру не виступають. У цілому хокку підвладні тим же самим законам, що і танки, але можуть мати дещо інше проблематико-змістовне значення (зокрема гумористичне і сатиричне).

Складання танок у їх класичному вигляді продовжувалось до початку другої половини XIX ст. Кінець XIX ст. позначився в японській літературі стрімким розвитком романтизму. Японська молодь відкрила для себе нові поетичні горизонти, окреслені англійськими митцями: Байроном, Шеллі. Особливо ж приваблювала молодих японських літераторів творчість поетів «озерної» школи, зокрема її найяскравішого представника Вордсворта, який оспівував недоторкану і не спаплюжену подихом цивілізації природу, радощі життя на її лоні. «Всі ніби сп’яніли від світла нових голосів і мрій. Юна уява пробудилася з довгого сну...», - помітив у передмові до збірки «Молоді пагони» (1897) один з перших японських романтиків Сімадзакі Тосон. Саме в цей час оновлюються традиційні поетичні жанри і створюються нові. Під впливом романтичної поезії Європи з'являється новий жанр сінтайсі, в якому всіляке порядкове обмеження було відсутнім. У цей же час почався і рух за оновлення танки, за створення у цій давній віршованій формі творів близьких до сучасності, до широкого кола читачів. Цей рух бурхливо розквітнув у період буржуазної «революції» Мейдзі (1868 - 1912), відображаючи прагнення молодої японської буржуазії до заперечення минулих авторитетів і ліквідації старих феодальних традицій і порядків. У цьому ж руслі, але до деякої міри і в противагу надмірній «європеїзації» виникають літературні течії, представники яких виступали за збереження властивого для японської літератури художнього мислення й збагачення творів новими ідеями та новими засобами поетичного вираження. Саме на цей час і припадає творча діяльність новатора в царині жанру танка Ісікави Такубоку, який зумів надати жанрові танка нової наснаги, наповнити його традиційні форми новим змістом, а подекуди творчо переосмислити й саму форму.

Життя і творча діяльність Ісікави Такубоку (1885-1912)

Ісікава Такубоку (справжнє ім'я - Хадзіме) народився 28 жовтня 1885 р. в селищі Тамаяма префектури Івате (о. Хонсю) в сім'ї буддійського священика. Дитинство письменника пройшло в маленькому селі Сібутамі, Це село розташоване в одному з найбідніших землеробських районів Японії, які, тим не менш, багаті живописними гірськими пейзажами, оздобленими блакиттю річок. На часи проживання в цій місцині майбутнього поета тут існували густі гаї, сповнені звуків пташиного царства, до яких любив дослухатись Хадзіме. Пізніше, обираючи собі літературний псевдонім, митець зупинив свій вибір на назві птаха (такубоку в перекладі з японської мови означає дятел).

Поетичний талант Такубоку почав формуватись ще в шкільні роки. В цей час він із захопленням читає поезії тогочасних японських романтиків, що публікувались у часописі «Ранкова зоря», який видавало поетичне об'єднання «Спілка нової поезії». Її керівниками були поет Йосано Теккан і його дружина - відома поетеса Йосано Акіко. Йосано Теккана можна вважати попередником Такубоку в царині поезії, адже саме він спробував вперше створити поезії, за змістом близькі до повсякдення. При його співдії в цьому ж часописі були надруковані й перші поезії Ісікави Такубоку, які вийшли під загальною назвою «Закривавлені пісні». Головною рисою цього циклу є громадянська скорбота. Ця тема в подальшому значною мірою визначатиме всю творчість митця. Але вже навіть в її ранній період тема народних страждань виявилась органічною і внутрішньо закономірною для поета з народу. Тільки знайомий із життям бідарів, виходець з цього ж середовища, міг написати рядки, сповнені одночасно лірики і скорботи:

Сухий очерет
Ледве шелестить в річці
В пломені заходу...
Стенання люду сумне
Втоплене кров'ю серця!

За порадою більш досвідчених у літературній справі митців Такубоку починає працювати в жанрі «довгого» вірша - сінтайсі. У 1905 році виходить його перший такий твір під назвою «Дятел» (така назва є ще одним чинником його псевдоніму), а в травні того ж року при співдії земляків поет видає свою першу збірку - «Прагнення». Її вірші все ще сповнені туманними романтичними мріями, подекуди наслідувальними, але в них вже відчуваються і позиції власного світогляду митця. Він виражає деякі з них через «російську” тематику, наприклад, у вірші «Пам’яті адмірала Макарова». Не погоджуючись з офіційними консервативними і мілітаристськими ідеями, молодий літератор протиставляє їм найбільш ненависні феодально-буржуазним колам Японії теми Росії (з якою країна перебувала в стані війни) і революції.

Перша збірка віршів Ісікави Такубоку, яка, безперечно, стала його літературним успіхом, тим не менш, не забезпечила поета з матеріальної сторони. Він змушений був покинути Токіо, куди переїхав навіть не закінчивши школи, і повернутися до рідного села, в якому деякий час працює помічником учителя. Перебування на цій посаді виявилось короткочасним. Не бажаючи примиритись із рутиною консервативної буденності, він організовує в учнівському середовищі рух протесту. Як наслідок - звільнення з роботи. У пошуках заробітку Ісікава відвідує міста Хакодате, Саппоро, Кусіро. Поїздки не принесли поетові матеріального статку, але надали йому можливість глибше познайомитися з різноманітними верствами трудового люду і формами їх боротьби за демократизацію суспільства. Вказане положення стосується, зокрема, знайомства Такубоку з організацією «Хеймін ундо» - руху простих людей.

Незважаючи не власні поневіряння, Ісікава Такубоку залишився людиною, яка жила відчуттями всього народу. Як поет Він відчував необхідність захищати позиції трудового люду тими засобами, які були в його розпорядженні, - силою слова.

На цей час романтизм перестав задовольняти вимоги часу. Адже навіть набагато раніше в творчості Теккана вже відчувався потяг до реалістичного зображення і поетичного переосмислення сучасності. Наслідуючи свого вчителя, який з часом звернувся до прози, Ісікава Такубоку на деякий час також звертається до цього літературного роду. Він багато і небезталанно працював у жанрах повісті, статті, щоденника. І вже в повісті «Талант -хмара” він виступає як письменник-реаліст, проза якого сповнена соціального забарвлення.

Герой твору - молодий вчитель - спробував дати учням уяву про позиції, яких вимагало нове життя, але його дії зустріли шалений опір обскурантів від науки. Саме тому деякі рядки твору звучать майже декларативно: «Найкраще вдосконалення нинішнього суспільства - це вщент зруйнувати його. Це вже потім прийде геніальний вершитель подвигів - подвигів творення, але спершу ми мусимо рубати під корінь. Це нелегка боротьба, і що вона нелегка, то потрібна подвійна сила духу. Не падай духом...»

У 1908 р. митець знову переїздить до Токіо і, маючи на цей час досить велику сім'ю, продовжує боротьбу з нестатками. Відчуваючи потяг до творчої діяльності, він шукає роботу в царині, близькій до літератури, і, врешті-решт знаходить її у видавництві газети «Асахі сімбун». У цей же час поет знову звертається до жанру танка.

Наприкінці 1910 р. виходить збірка танків Ісікави Такубоку «Жменя піску», в яку увійшли пісні попередніх років, сповнених пошуків і страждань. Об’єктивно підійти до розуміння головної ідеї творів цієї книжечки може допомогти передмова до видання, написана самим автором. Симптоматичною, зокрема, є його згадка про весняну морську подорож до міста Йокогама.

Як згадувалось, для японців весна асоціюється з цвітінням сакури. Вона ще не розквітла, коли митець виїздив із Хакодате, але він дістав змогу милуватись її квітом в одному з портів, де пароплав робив довгу зупинку. В Йокогамі, куди нарешті прибув поет, на деревах сакури вже було листя -квіт відійшов. Вся весна, таким чином, продовжувалась для Такубоку всього 6 годин - того невеличкого проміжку часу, протягом якого пароплав знаходився біля побіжної пристані.

На час виходу збірки «Жменя піску» поет був уже важко хворим на туберкульоз легенів (прогресування цієї недуги призвело до смерті Ісікави). Концентрація часу, яку гостро відчував митець, знайшла відображення у рядках, сповнених трагізму і печалі. Вже сама назва збірки - «Жменя піску»

включає в себе мотив швидкоплинності часу, бо цілком співставна з малюнком: пісок просотується крізь пальці, а подекуди - і з пісочним годинником, розрахованим на відлік не днів і годин, а хвилин. Подібним до цього художнім образом, який, щоправда, символізує розбиту долю чи важке життя, є згадка про частину чогось цілого (уламок дерева, скелі тощо). В творах Такубоку ці образи зустрічаються досить часто, а іноді навіть разом:

Сиджу на прибитому хвилею до піщаного пагорбу

Уламкові дерева.
Один. Шукаючи слів.
Іноді Такубоку називають песимістом. Деяку рацію подібне твердження, зрозуміло ж, має. Але воно не може сприйматись як абсолютно беззаперечне. Адже в його творчості зустрічаються і бринять не позбавлені почуття втрати мотиви життя, наприклад, тонкої лірики:

Я повз на пагорб сипучими пісками, Згадуючи,
Біль мого першого, такого давнього кохання.

Деяка песимістична тональність танків Ісікави пояснюється особливостями його долі. Таким є і його бідацьке життя, і важка хвороба, і втрата сина, матері тощо. Але досить нерідко хмарне світосприйняття поета перетворюється на свою протилежність, віддзеркалюється полиском жаги життя і звершень:

Знак «велике» написавши на піску разів сто,
Я покинув думки про смерть.
Відтак подався додому.

Збірка «Жменя піску» розподілена митцем на ряд циклів.

Перший з них - «Пісні про любов до себе» - торкається теми неповторної цінності особи і самотності людини у світі, де точиться майже непримиренна боротьба між представниками різних соціумів. Пісні подібної тематики зустрічаються і в наступних циклах - «Дим», «В обіймах осіннього вітру», «Ті, котрих мені не забути» та ін. Але значною мірою їх визначає і тема зв’язку з батьківщиною, рідною землею, спілкування з друзями.

«Жменя піску» - приклад новаторства японської поезії, завдяки дійсному реалізму, якого досяг Ісікава Такубоку. Зламавши рамки тематичного канону танки, що обмежував поетику цього жанру ліричними переживаннями, він сміливо ввів у зміст своїх творів тему буднів життя як власного, так і простого люду, якому він щиро співчував:

Жалем горнеться серце моє до нещасних краян,
Що до останнього клаптика землю свою продають
За чарку саке.

«Потрібно писати вірші, міцно стоячи обома ногами на землі. Потрібно писати про почуття, які тісно пов’язані з реальним життям. Потрібно писати вірші, необхідні для нас, від яких підіймався б запах нашої повсякденної їжі, а не рідких, вишуканих страв», - так декларував поет своє естетичне кредо.

Нестерпне мені
це спокійне море! -
Очі відводжу геть,
І обпалила мій погляд
Смуга червоних заграв.

У цьому, як і в багатьох інших танках, поет говорить про свою любов до червоного кольору як символу боротьби. І навпаки, штиль, спокійне море виступають у ньому символами застою і консерватизму. Революційні декларації зустрічаються і у виданих по смерті літератора збірках - «Сумна забавка» (червень 1912), «Свист і свищик» (1913). Напередодні смерті митець продовжує підкреслювати власну жагу життєвих перетворень:

Мабуть, і друзям, і рідним дуже дивно,
Що я і в недузі
Тільки й знаю мови - про революцію.

Чоловік думками десь у мандрах.
Жінка лає, діти плачуть.
Такий-то сніданок.

У цьому випадку збільшена довжина першого рядка саме й дає уяву про щось відчужено далеке (мандри). Другий рядок має характер різкої поспішливості і створює враження родинного лементу, а третій пояснює і підсумовує зміст двох попередніх.

Свого часу в творі «Вікна» Ісікава Такубоку писав: «Замість того, щоб безцільно никати вулицями й повторювати: «Чи нема чогось цікавого?» - я маю намір задумуватись над іншим: «Як зробити, щоб було цікаво?» Своїми творами він дав відповідь на поставлене перед собою запитання.

Помер поет 13 квітня 1912 р. Але його книги друкуються в Японії великими тиражами, його творчість отримала всенародне визнання. Щороку в Японії відзначається річниця з дня смерті митця. Це Й не дивно, адже в плані збереження властивого для японської літератури способу художнього мислення і збагачення письменства новими ідеями та виражальними засобами творчість Ісікави Такубоку мала етапне значення для нової літератури Японії.

Найкраші українські переклади танків Такубоку належать Г. Туркову. Вони друкувались у часописі «Всесвіт» у 1971 році. В його ж перекладах у 1984 році вийшла збірка поезій Такубоку українською мовою (серія «Перлини світової лірики»).

Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 4. – С. 38-42.