Як перші китайські перекладачі творів Джейн Остин були вражені дивацтвами британської кухні ХІХ століття
Автори: Сайгонґ Лі, професорка Стерлінґського університету; Вільям Гоуп, професор Солфордського університету.
Твори Джейн Остин відомі у всьому світі, але в Китаї про них дізнались лише в 1935 році, коли опублікували два перші переклади «Гордості і упередження» (1813). Нині її романи стають дедалі більш популярними і багато разів перекладалися на китайську. Зокрема, було видано 60 різних перекладів «Гордості і упередження».
Перекладачам доводиться творчо балансувати між оригінальним текстом та адекватним перекладом для інформативного та легкого прочитання. Одним з найбільш складних завдань для перекладачів романів Остин було описати британську їжу ХІХ століття, яка фігурує в численних сценах спілкування, що проливають світло на персонажів через їхню соціальну взаємодію.
Як пояснити китайському читачеві у 1930-х роках, що таке «rout-cakes» (печиво з родзинками) і чому місіс Елтон з роману «Емма» (1815) вважає, що невдале печиво — ознака поганої господині? Світ не був настільки глобалізованим, як зараз, а інформація не була настільки доступною.
Нас це зацікавило, тож ми проаналізували низку китайських перекладів творів Остин, починаючи від 1935 року, щоб оцінити якість перекладів з огляду на те, як у них висвітлено культуру харчування в епоху Остин. Результати виявилися вельми неоднозначними.
Невловимі еквіваленти
У «Гордості та упередженні» місіс Бенет порівнює виховання своїх доньок з вихованням їх сусідки Шарлоти Лукас, яка допомагає готувати «mince pies» (пироги з фаршу). Китайською мовою важко передати поняття випічки з фруктами, м’ясом чи овочами, оскільки воно має лише часткову схожість з китайським «bĭng» — виробами з пшеничного борошна, схожими на коржики, печиво чи млинці.
Хоча перші фаршові пироги містили м’ясо, вони стали солодшими і фруктовими у ХVIII столітті, коли збільшився імпорт цукру. Однак китайські перекладачі трактували «mince pies» по-різному, називаючи їх «стейками», «булочками на пару» та «м’ясними пирогами», що свідчить про помилки в перекладі або використання китайських еквівалентів.
Два варіанти перекладу «mince pie», зроблені під час вторгнення Японії до Китаю в 1937–1945 роках, були «стейк» і «булочка на пару», але через скрутні обставини перекладачі, ймовірно, мали обмежений доступ до словників.
Місіс Бенет за ранковим чаєм у «Гордості та упередженні». Джерело: Британська бібліотека
Різдво часто згадується в романі «Переконання» (1817). Остин описувала різдвяні трапези початку XIX століття як такі, що включали «brawn and cold pies» (холодець і холодні пироги). «Brawn» — це холодний терин або варений м’ясний студень зі свинячої голови та кісток, приправлений спеціями.
Протягом десятиліть китайські перекладачі намагалися відтворити це поняття. Одні використовували універсальний варіант «різноманітні різдвяні пироги та інша їжа», інші не знайшли нічого кращого за «свинину» або «солону свинину», один же горе-перекладач трактував «brawn» як «коричневий» (від англ. brown — коричневий).
З роками китайці дедалі більше дізнавалися про західну їжу, що сприяло глобалізованішим підходам до перекладу назв продуктів харчування.
Переклад слова «cakes» ілюструє цю тезу, адже його згадують в романі «Емма», коли йдеться про містера Вудгауза, чий «шлунок не міг витримати нічого жирного». Однак китайські тістечка помітно відрізняються від англійських тістечок, починаючи від «yuè bĭng» («мункейки» — тістечка з начинкою, приміром, з пастою з насіння лотоса) до «xĭ bĭng» («млинці щастя»). Останню назву використали як одомашнений переклад, щоб передати китайською поняття весільних тортів («wedding cakes»).
«Млинці щастя» — маленькі, круглі, виготовлені з борошна, кунжуту та білого цукру. На них зображений символ щастя, а прикрашають їх червоним шовком. Млинці щастя були весільним делікатесом протягом 2000 років, тоді як західні весільні торти з’явилися в Китаї відносно недавно. Тим не менш, новостворене космополітичне поняття «jiéhūn dàngāo» («весільний торт») увійшло в найновіші переклади.
Різні раціони
У китайській кухні, на відміну від британської, відсутній сир. Остин іноді згадує сир, наприклад, у романі «Емма», коли містер Елтон описує вечірку, де пригощали «the Stilton cheese, the north Wiltshire, the butter, the celery, the beet-root and all the dessert» («сиром стилтон, північним вілтширом, вершковим маслом, селерою, буряком та різними десертами»). Такі назви викликають проблеми у китайських перекладачів через культурні відмінності.
У Великій Британії виробляють 700 сортів сиру, а в Китаї цей продукт менш поширений через непереносимість лактози у місцевого населення. Тож відсутність розуміння та неправильне тлумачення перешкоджали праці перекладачів. У деяких перекладах стилтон інтерпретували як просто назву графства.
Хоча декілька перекладачів і намагалися передати особливі характеристики стилтона, як-от його «суху» текстуру, і навіть використовували транслітерацію для передачі автентичних географічних назв (наприклад, «North Wiltshire» (Північний Вілтшир) став «North Wēněrtè»), та, на відміну від британських, більшість китайських читачів нічого не зрозуміли б.
Сцена з роману «Емма», де Емма їсть суп. Джерело: Британська бібліотека
Треба віддати належне перекладачам, які дали китайським читачам уявлення про минулі соціокультурні звичаї Британії, але місцями їхні стратегії не змогли пов’язати культуру харчування в епоху Остин із сучасною китайською культурою. В минулому китайські перекладачі працювали за складних суспільно-політичних обставин, тоді як майбутнє перекладу — і взаєморозуміння в усіх сферах — лежить у площині міжкультурної співпраці.
Варто сподіватися, що в епоху, яка вкотре демонструє тенденцію до глобального геополітичного ізоляціонізму, міжкультурні контакти залишатимуться важливим каналом транснаціонального співробітництва.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «How Jane Austen’s early Chinese translators were stumped by the oddities of 19th-century British cuisine» в журналі The Conversation 15 вересня 2022 року.
Переклали Анастасія Коваленко та Ірина Тесленко