Дерево душі
Олександра Ковальова
Вперше з поезією М. Сарми-Соколовського мене познайомив Микола Козак, готуючи до друку книгу «Очима серця». Пізніше багато захоплених слів на адресу отця Миколи, людини незвичайної долі, всебічно обдарованої, сильної духом, я чула від свого земляка (по Луганщині) київського поета і перекладача Миколи Мірошниченка. І от нам подаровано ще одну нагоду спілкування з поетичним світом М. Сарми-Соколовського: у київському видавництві імені Олени Теліги вийшла друком нова книга поета «Коріння пам’яті».
Книга має три розділи: «Арена», «Дерево моєї душі», «Постукаю серцем у браму». Як на мій погляд, така побудова, вірніше такий поділ на розділи чисто умовний, і його можна пояснити хіба що за законами дихання, — бо треба ж читачеві дух перевести, читаючи цю вражаючу своєю моторошною правдивістю книгу. Книга М. Сарми-Соколовського надзвичайно цілісна, як цілісна душа поета, де найінтимніше є водночас візитною карткою його світогляду.
У мистецтві багато складників, не всі загадки можна пояснити. А розгадка часто дуже проста: хтось пише чорнилом, а хтось кров’ю. Можна імітувати що завгодно: стиль, оригінальну манеру, різноманітні технічні «па». Не можна імітувати життя душі. Бо те вдихає Дух Святий, те — від Бога, ніхто інший його дати неспроможний. І коли душа не зраджує своїх витоків, їй дано багато. І тоді з’являється диво: стражденне життя, де були свої прірви і, певно ж, моменти зневіри і розчарувань (їх відав навіть Спаситель), подане читачеві вже в естетичній переробці, здається цілісним, чистим і прозорим.
Душу проймає подив: таки справді — кожному воздається за його вірою. Кобзареві слова: «Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога. За неї душу погублю!», — мабуть найповніше виражають життєве кредо поета М. Сарми-Соколовського. Україна, її історія, культура, символічна географія з воздвигнутим тужливою душею поета олтарем — Карпатами. Реальні предмети водночас виступають як алегорія, знак чогось іншого, істотнішого. Ця поезія виражає передусім релігійне світовідчуття. Світ образів твориться ізсередини душі. Тому політична лірика автора — також молитва за Україну, вона того ж порядку, що й найінтимніша рефлексія.
Кілька вмілих штрихів — і створюється виразний, неповторний образ:
Несе дівча на торг до Коломиї
В бесагах яблука такі, як мід.
Вже гребнем золотим веселий схід
Розчісує густі дівочі вії.
(«Волосожар Карпатських сонетів»)
Майстерно вхоплені і виписані деталі діють за принципом натягнутої струни. Особливо вражають мініатюри. У п’яти рядках вірша «Галюцинація», написаного в Інті 1950 року, вміщено психологічну і філософську драму життя в нашій неозорій «совіцькій» зоні:
На колючі дроти з вишки
Прожектор світить,
А мені мається,
Що сушаться на осонку
Рибальські сіті.
Будь-яка чиста мрія буде розіп’ята тут, на колючому дроті, але все одно вона буде витворена наново. І в цьому суть мудрого оптимізму отця Миколи і поета Сарми-Соколовського. Його оптимізм не в «хепіенді». «Знаю, що скоро помру, а поскаржитись нема кому — всі смертні». Його оптимізм — у послідовності вчинків і думок на нелегкій життєвій дорозі. Така позиція обумовлює повне злиття душі і творчості, це шлях етичної людини: жити так, як думаєш. «Хто я?», — запитує поет і відповідає віршем:
Звичайний собі пересічний поет,
тільки з глибоким баченням
і з підвищеним відчуттям,
і навіть — із невеличким кобзарським голосом,
але в моєму горлі —
червоний кляп заборони,
котрим приреченому затикають
горлянку,
коли ведуть на страту,
і цей кляп мене постійно мучить...
А часом мені здається,
що в моєму горлі —
власне серце.
Чому М. Сарма-Соколовський називає себе у цьому вірші «пересічним поетом? Від скромності? Гадаю, що ні! Мабуть, це та крапля гіркоти, що осідає навіть у найчистіших душах, бо людина живе між людьми (поет між поетами), людська байдужість ранить іноді дужче, ніж колючі дроти. Але ж є творчість і є імітація творчості. Творчість — рідкісний дар, і пересічною вона не буває. А скромність — передовсім у спокійному розумінні свого місця в потоці космічних перевтілень:
Згоден стати
грудкою рідної землі,
тільки такою,
шо бачить, відчуває, мислить.
Щирість, гранична щирість із самим собою. Поет пройшов так багато чистилищ цього світу, його так часто й нещадно висвічували усілякими прожекторами, що ця мить присутності Останнього Суда (Страшного Суда) для нього звична. Він звик свідчити правдиво:
Віра в Бога,
всім відомо, —
це віра в потойбічне життя;
але я так натомився в цьому,
що не хочу нічого —
лиш небуття.
(«Епітафія»)
Поетична книга М. Сарми-Соколовського — визначне явище. Це правдивий документ життя душі, яка не була ледачою, не була байдужою в цьому світі. Чи багато хто може сказати ось так про себе?
Дерево моєї душі
вже настільки виросло,
що тілові заважко
його тримати.
(«Дерево моєї душі»)
Урожай цього «Дерева душі» — велике надбання для народу, серед якого таке дерево проростає. Гадаю, що таке явище, як життя і творчість М. Сарми-Соколовського, ще буде переосмислене і поціноване новим поколінням, котре на відстані все бачитиме інакше — об’ємніше, в інших вимірах.
Л-ра: Київ. – 1998. – № 5-6. – С. 135-136.
Твори
Критика
