Поет, священик, патріот
Микола Мірошниченко
У травні 1995 М. Сармі-Соколовському виповнилося 85 – вік поважний, і поет його таки досяг, дарма що мав напівголодне сирітське дитинство (батько, спершу вчитель церковно-парафіяльної школи, а потім священик української автокефальної православної церкви, був розстріляний чекістами без суду і слідства тільки за те, що за християнським обрядом поховав загиблих повстанців з загону отамана Трифона Гладченка), дарма що й юність проминала часто-густо в безхліб’ї — навчався в художньо-керамічній профшколі імені М. Гоголя при Миргородському однойменному технікумі і на канікули не додому їхав, як інші, а ходив поводатарем з кобзарями, заробляючи на ярмарках і в селах насущний, незабаром навчився й сам гри на бандурі (перейняв її в Івана Яроша).
Аби продовжити освіту, в червні 1929 раку М. Сарма-Соколовський пішов на вечірні курси Січеславського (тоді вже — Дніпропетровського) художньо-промислового училища, але в липні зазнав арешту й мордувань на допитах у справі СУМу, в наслідку ж — п’ятирічка невольницької праці: карельськими лісами й болотами вимощував Парандовський тракт, бо СРСР готувався до війни з сусідом, а після невдалої втечі з двома спільниками й затримки поблизу кордону з Фінляндією — будував Біломорканал.
Звільнившись, оселився в донбаському містечку Краматорську. 1935 року його призвали до армії. З огляду на судимість, зарахували до батальйону тилового ополчення, який використовували на ремонті залізничних мостів. Того ж таки року, коли батальйон перекидали в далекосхідний Уссурійськ, М. Сарма-Соколовський аж із Поволжя втік в Україну та, підробивши військові документи й отримавши паспорта, вступив за протекцією Фотія Красицького одразу на другий курс Київського художнього інституту. Вже перед одержанням диплома — дивом уник нового арешту. Виїхав до Криму, працював художником у Симферополі.
Війна і німецька окупація заскочили його в Полтаві, де закінчив курси відроджуваної УАПЦ, — єпископ Мстислав (майбутній патріарх) висвятив М. Сарму-Соколовського на іподиякона, а по якомусь часі єпископ Сильвестр — на священика.
Щойно війна покотилася на Захід — його заарештували: це сталося взимку 1944 року в буковинському селі Раранчі, просто на паперті храму після Божої відправи. Коли з Чернівців конвоювали до Полтави, здійснив утечу, — поїзд зупинили, стріляли, проте ушкодили, на щастя, тільки пальця одної руки. Невдовзі М. Сарма-Соколовський з документами на чуже прізвище працює у Коломийському райвідділі шосейних доріг і, встановивши зв’язки з підпіллям, скуповує зброю для УПА, поширює листівки, переправляє залізницею до Києва і далі, до Полтави, патріотичну літературу.
У травні 1948-го наспів третій арешт. Цього разу нікуди не конвоювали: як «весьма опасного и склонного к побегам» судили на місці... Рішенець — розстріл. Одначе рокованцеві поталанило: саме вийшов указ про відміну смертної кари. Тож, отримавши 5 років концтаборів, опинився в Інтлазі (Комі АРСР), де невольницька доля зблизила його з Г. Кочуром, Д. Паламарчуком, Ю. Лісняком, Г. Полянкером, І. Савичем і де він пройшов значну літературну школу. Другу половину свого зеківського терміну, щоправда, не всю, М. Сарма-Соколовський відкалатав у Мордовії. У вересні 1961 р. за хрущовської «відлиги» вдалося вирватись на волю... Жив під наглядом у Луганську, лиш на старість повернувся на рідну Січеславщину, де, будучи безпарафіяльним священиком УАПЦ й капеланом військової частини, живе чи, радше, животіє при мінімальній пенсії (бо ж на так звану реабілітацію — не подавав).
Як поет М. Сарма-Соколовський дебютував 1940 року в газеті «Комсомолец Полтавщини», а 1980-го колишній зек, обійшовши пильність КГБ, випустив у видавництві «Радянський письменник» збірку віршів «На осонку літа». І вже в наші дні (1993) дрогобицькі видавці видрукували окремою книжкою його поему-думу про гетьмана І. Мазепу «Анафема».
Л-ра: Київ. – 1997. – № 1-2. – С. 33-34.
Твори
Критика
