Горєва Альона. Вчитель, який змінив моє життя
Стівен Кінг якось написав, що «жахіття не підпорядковуються законам логіки, не слід намагатися їх пояснити, це знищує поезію страху». Безсумнівно величні слова без перебільшення талановитої людини, та говорити сьогодні я буду зовсім не про нього. Чи вчив вас чомусь вигаданий персонаж, герой якоїсь книги, фільму чи серіалу? Певно, що вчив. Наприклад, чого не слід робити аби не стати жертвою серійного вбивці або, навпаки, що слід зробити, щоб спокусити мільйонера. Сьогоднішня моя історія, однак, і не про це теж. Його звати Алан Вейк. Він письменник.
Так трапилося, що людина не може існувати у світі без можливості виразити своє внутрішнє становище. В мене було багато вподобань: малювання, вишивання, в’язання і ще тисяча і одне захоплення, яке, однак, не несло в собі жодного сенсу. Одним з таких хобі були і лишаються комп’ютерні ігри.
2010 рік, компанія Remedy випускає свою культову гру-«Alan Wake», містичну історію про талановитого письменника, що бориться з темрявою у мальовничому містечку Брайт Фолс. На той момент мені всього дванадцять, до цієї гри я прийду значно пізніше, у віці 19 років, і тоді палко закохаюся і в «Alan Wake», і в письменницьку справу.
«Розкажи мені історію, письменнику.»- просить головного героя його дружина, а ти замислюєшся чи зміг би ти написати власну? Ходиш з цією думкою цілий день, крутиш її у голові поки слово нарешті не приходить до тебе. Тремтячими пальцями відкриваєш текстовий редактор і набираєш перші рядки. Згодом ти напишеш з десяток таких історій, але видалиш їх всі без вийнятку. Забудеш про свої наївні спроби створити щось власне, і так до тих пір, поки в один день не повернешся до містечка з назвою Брайт Фолс і не почуєш м’яке: «Розкажи мені історію.»
І ти починаєш все спочатку. Відкриваєш редактор і створюєш. Слова ллються самі собою, їх не треба навіть шукати. У цей момент стає зрозумілим головне: зараз ти не є собою, ти – Алан Вейк, і кімната твоя не кімнатка у панельній багатоповерхівці, а цілий будинок, що лежить на дні озера Колдрон. Навколо тебе вакуум, тони темної води, космічна порожнеча, у якій ти створюєш власну історію, що допоможе боротися з темрявою, і десь у кульмінаційний момент цієї боротьби приходить усвідомлення-тобі пощастило, твоя уява здатна створювати світи.
Отак і рухаєшся життям, дотримуючись стратегії Алана: оминаєш темні ділянки, йдеш за світлом. Проти темряви в тебе є потужна, однак, не безпрограшна зброя-ліхтарик і слово. І коли темрява наздоганяє тебе, ловить, повертає назад на дно озера Колдрон, ти не здаєшся, просто починаєш все з початку і створюєш світ, де їй місця немає.
У страшній історії головний герой завжди питає «чому?». Але відповіді немає і бути не може. У реальному житті так само. Не має сенсу питати всесвіт «чому?». Ти вже є головний героєм страшної казки з назвою «Життя», та в тебе завжди є можливість змінити її сюжет. Ніколи не питайся «за що?». Просто рухайся сюжетом, що створив сам, гордо тримаючи голову, борися з одержимими темрявою на своєму шляху, вбивай пітьму всередині них словом.
Я піду за тобою у темряву. Це не страшно, коли несеш у собі світло. Воно рятує тебе від страху реального, бо не існує жахіть, які встояли б проти світла потужного ліхтаря. Слово манить тебе, височіє маяком десь на краю безодні. І ти, як і головний герой гри, знаєш, що тобі туди треба за будь яку ціну. Часом забуваєш про це, засинаєш, вкритий темними водами болю, не маєш сил навіть думати, не те що творити, але тихий голос у твоїй голові прошепоче: «Прокинься, Алан!». І письменник у тобі обов’язково прокинеться, і обов’язково створить світ, де болю місця не має.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
