Ткачук Анастасія. Вчитель, який змінив моє життя
Кожен живе, як хоче, і
розплачується за це сам.
Оскар Уайльд.
***
Людське життя – один суцільний урок, який з часом може перетворюватись в історію, що закінчується словами: «Так робити не треба».
Із початком соціалізації людина знайомиться з іншими, згодом обирає, яким буде її життєвий курс, розставляє пріоритети на власний розсуд. Хто б що не казав, а підлітковий вік – це саме той момент, коли людина переживає трансформацію, і не важливо в яке русло.
Світ жорстокий.
За життя ми знаємо багато людей: вони приходять, згодом йдуть, але назавжди залишаються з нами у спогадах, думках.
Всі вони різні. Кожен має власний підхід до життя та розуміння світу. Вони діляться з нами своїми історіями, переповідають події, що впливали на них. Це все запамʼятовується, але навряд чи використовується нами. Рівно до того моменту, доки це не буде перевірено на власному досвіді.
Кожне знайомство, сварка, розлука – урок, який дарує нам доля.
Я прожила відносно недовгий проміжок людського життя. На порозі стоїть важливий вибір, від якого залежить власне майбутнє.
Так хто був учителем для мене ці сімнадцять років існування?
Звичайно, батьки, були першими, хто показав мені всю «красу» цього життя. Та все ж головними людьми для мене є бабуся та дідусь.
Про останнього я хочу розповісти більше.
Ще змалку ця людина навчила мене такому поняттю, як саморозвиток. Він перший, хто прочитав мені рядки Шевченкового «Кобзаря», розповідав історію України, з конкретним поясненням того, що ми не частина росії. Памʼятаю, як після дитячого садка ми часто заїжджали з ним в кафе, де мені «як завжди» наливали персиковий сік. Ще роки початкової школи, де за хороші оцінки він клав мені гроші до копілки, а за похвальні листи возив на екскурсії в різні міста України. Так у роковини Берестецької битви ми відвідали однойменний історико-меморіальний заповідник. Тоді мене, малу дитину, вразила локація: від ансамблю, що співав на ярмарці козацькі пісні, до кісток, які заховані в підвальному приміщенні Георігіївської церкви.
Моя особистість формувалась на підгрунті тих речей, які мені пояснював дідусь, мотивацію, яку він вселяв, не можна порівняти ні з чим. Та, на жаль, два роки тому хвороба забрала його із життя і залишила дитячу цікавість під мою опіку. З того часу моєю підтримкою стала бабуся, а вихованням власної особистості та характеру я занялась сама…
Життєві проблеми (у підлітків вони теж бувають) зробили внесок у мій світогляд, але найбільше на нього вплинули саме книги, що із фентезі переросли у трилери та філософію.
Стоїцизм та екзистенціалізм – дві течії, які переплелись у моїй підсвідомості із початком повномасштабного вторгнення.
Коли почалася збройна агресія росії мені було сім років. Тоді я не могла до кінця втямити, що війна – не не танчики та піксель, а втрати, руйнування та жорстокість.
Лютий змусив змінити багато чого, і не тільки мені, а й всій країні.
Саме тоді я почала свіжо дивитись на світ, оцінюючи його, як павутину причинно-наслідкових звʼязків.
Втрати. Те, що забирає надто багато, аби назвати це просто «людиною».
У травні на Бахмутському напрямку отримав поранення мій дядько. У серпні безслідно зник хрещений.
Надія вмирає останньою, першими закінчуються сльози.
У спробах забути про стрес я завалила себе різними заняттями. Єдиною річчю, що завжди змушувала сидіти сконцентровано, були книги, бо моя нетерплячість ненавидить перечитувати одну і ту ж сторінку по кілька разів.
Виділю авторів, чиї книги мені запамʼяталися найбільше: Фрідріх Ніцше, Жан-Поль Сартр, Антон Ла-Вей, Том Батлер-Боудон…
Вважаю, що перед фіналом власної історії, кожен зробить висновок про те, хто був хорошим вчителем, та вдало пояснював матеріал, а хто був лише пародією, що не заслуговувала і краплі часу.
Кожна мить чи подія – урок, хороший чи поганий – завжди залежить від нас…
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
