Багато хто після розлучення залишається або ні з чим, або з боргами - нове дослідження
Авторки: Ема Гітчинґз, професорка сімейного права Брістольського університету;
Джиліан Даґлас, професорка-емеритка права Королівського коледжу Лондона.
Всупереч тій інформації, яку розповідають у медіях про розлучення, більшість із них насправді не призводять до того, що пари ділять величезні статки і витрачають шалені суми на судові збори.
Проєкт “Справедливий поділ” — це перше репрезентативне британське дослідження, яке вивчає фінансові домовленості пар, що розлучаються, в Англії та Уельсі. Нова доповідь нашої команди вчених показує, що більшість пар мають вельми скромні обсяги спільного майна для поділу. Насправді 17% розлучених у нашому дослідженні не мали жодних статків, а 23% після розлучення залишалися ні з чим або ж лише з боргами.
Розлучення — це фінансовий шок, з яким колишнє подружжя та їхні діти мають впоратися, пристосовуючись до нового життя на дві сім’ї. Цей шок може бути особливо важким і тривалим для літніх жінок і жінок, у яких є діти.
У дослідженні, яке очолювала одна з нас (Ема Гітчинґз) і яке фінансував Фонд Нафілда, було опитано 2415 осіб, які розлучилися до п’яти років тому, а також 53 нещодавно розлучених.
Ділитися особливо нічим
У подружніх пар може бути менше майна для поділу, ніж ви думаєте: 28% розлучених у нашому дослідженні жили в орендованому житлі і тому, крім пенсії, не мали практично ніякого капіталу для поділу. Тож не дивно, що 21% з них у підсумку отримали суму, меншу за 25 000 фунтів стерлінгів.
Середня чиста вартість активів, включаючи майно і пенсії, якими володіли пари на момент розлучення, становила 135 000 фунтів стерлінгів — враховуючи тих, в кого не було нічого або були лише борги. Більше чверті (28%) мали статки вартістю менше 100 000 фунтів стерлінгів, тоді як лише 9% мали у своєму розпорядженні понад 1 мільйон фунтів стерлінгів.
Наше дослідження показало, що дохід дружин у період шлюбу, як правило, був нижчим, ніж у чоловіків, зазвичай через обов’язки по догляду за дітьми, які не дозволяли їм працювати повний робочий день. Це означає, що дружини, котрі розлучаються, переважно мали менші пенсійні накопичення, ніж їхні чоловіки, що вказує на можливість серйозних фінансових труднощів у подальшому житті. Дані уряду Великої Британії також показують, що матері витрачають більше часу на неоплачувану хатню працю та догляд за дітьми, ніж їхні чоловіки.
Закон дозволяє передавати права на власну пенсію колишньому партнеру після розлучення. Це може бути використано для того, щоб компенсувати одному з подружжя втрату можливості сплачувати пенсійні внески через обов’язки по догляду за дитиною. Однак наше дослідження показало, що лише 11% розлучених, які ще не вийшли на пенсію, уклали таку угоду про розподіл пенсії — і з них лише п’ята частина (22%) розділили пенсію порівну.
Брак обізнаності про власні фінанси
Небажання враховувати пенсійні виплати, мабуть, відображає загальну необізнаність або нерозуміння їх та й загалом своїх фінансів.
Майже четверо з десяти (38%) розлучених відчували, що погано знали про фінанси свого колишнього чоловіка під час шлюбу. Третина не знала розмірів власних пенсійних накопичень. А 10% не знали вартості власного капіталу (скільки іпотеки було виплачено) колишнього житла подружжя. Це означало, що вони були потенційно в слабкій позиції, коли справа торкалася переговорів зі своїм колишнім про розподіл майна та інших цінностей.
Проте 12% опитаних заявили, що не шукали жодної інформації чи поради під час розлучення, і лише третина звернулася до адвоката, щоб допоміг їм вирішити фінансові питання. Багатьох розлучених стримував страх перед судовими витратами.
Однак, всупереч поширеній думці, витрати на юридичні послуги чи посередництво були відносно скромними: 24% розлучених витратили менше 1000 фунтів стерлінгів, а ще 18% — від 1000 до 3000 фунтів стерлінгів. Лише 9% зазнали витрат у розмірі 10 000 фунтів стерлінгів і більше.
Проте навіть скромні витрати можуть зробити правову допомогу недоступною для деяких людей.
Програш у довгостроковій перспективі
Довгострокові наслідки укладення невигідної угоди демонструють наші дані, які порівнюють доходи домогосподарств, розлучених на момент опитування та через п’ять років після розлучення. Жінки, які розлучилися, особливо матері та старші за віком, як правило, перебували в гіршому становищі, ніж чоловіки, навіть коли вони знаходили нову пару. Наприклад, лише 29% жінок з дітьми та 22% жінок старше 50 років без дітей мали дохід домогосподарства понад 35 000 фунтів стерлінгів, порівняно з 45% та 32% чоловіків.
Британському закону, який регулює фінансові наслідки розлучення, вже 50 років. У 2020 році баронеса Фіона Шеклтон внесла законопроєкт до Палати лордів, стверджуючи, що парам, які самостійно домовляються про поділ майна після розлучення, було б набагато простіше, якби існувала чітка правова презумпція, що спільне майно подружжя має розділити 50/50.
Але наше дослідження показало, що розподіл 50/50 не відображає потреб і пріоритетів більшості розлучених. Лише 28% розділили майно й інші цінності приблизно порівну; більшість або зосередилися на тому, хто найбільше потребує ресурсів, або розділили їх відповідно до того, хто є законним власником. Для таких розлучених “справедливість” полягала у задоволенні потреб або поверненні того, що вони вклали в шлюб, а не в поділі дуже маленького пирога на дві ще менші половини.
Ми вважаємо, що реформування потребує не матеріальне право, а засоби, за допомогою яких розлучені можуть отримати доступ до консультацій та допомоги. Забезпечення доступу пар, що розлучаються, до належної та авторитетної інформації, консультацій та підтримки є ключовим фактором для того, щоб угода, яку вони укладуть, була справедливою для обох, а також захищала їхніх дітей.
Справедлива угода — це угода, яка враховує всі їхні наявні активи, зокрема й пенсію, щоб кожен із них міг фінансово пристосуватися до життя після шлюбу.
З англійської переклали Каріна Липка та Ірина Бачуріна