Ще одна прогулянка

Денис Лукін

Написав другові — і радію, що він не відповів. Я гуляв, він живе поруч, я би зайшов до нього і випив — а так вдалося уникнути цього. 
Після воку і пива в кафе захотілося, звичайно, продовжити. Якось другові купив пляшку кубинського рому — подяка за якусь послугу, він каже: вона тебе буде чекати. Мовляв, сам він пити не стане. 
21:30. Двері мого дому для мене метафізично зачинені. Треба дочекатися, поки батько ляже спати, щоб не перетинатися з ним. У нас негласне правило: йому — день, мені — ніч. Намотую кола по району. Ногами підштовхую стрілки годинника до заповітних 23:00.
Слухаю Kiwanuka. Сьогодні хочеться чогось простого. 
Як визначити, що музика попса? Можна навіть не дивитися рейтинги. Якщо тисне не емоцію, хоче викликати сльозу — попса. Michael Kiwanuka з таких. Але робить це дуже якісно.
Дивлюсь, як зачиняються заклади. Переважно це — магазини розливного пива. І піца «з собою». Не знаю, чи є країна, в якій більше точок з продажу пива, ніж наша? Чехія, Німеччина? Може, там і більше п'ють, але більше кіосків — це неможливо. «Пивна Бочка», «Belosvet», «Shale», «Пиво і рибка», «Beerchik», «Beerhouse», «Пивна яхта», «Hop Hey», і останнє ностальгічне «Море пива» на районі... Останнє море пива на районі... Що я пропустив?
Ніби добре, що люди вживають якісне, свіже пиво без консервантів, але чому після нього так болить голова? Я вже не можу випити літр пива з «Hop Hey»... Або вирубаюсь, або на ранок не можу прокинутись... Або і те, і те. Я от досі не прокинувся з минулого разу...
Добре, що друг не відповів. Він іноді по пів дня не заходить в телеграм. Ну, а дзвонити нас розівчили зумери. Просто взяти і зателефонувати людині без попередження — це нахабство. Так вже ніхто не робить.
Якби друг відповів, я би знову напився. І став би злим і роздратованим. Я і так злий і роздратований, а після другої стадії сп'яніння... Так, є три стадії. Гармонія і благодушність. Злість і роздратованість(пошук справедливості і усвідомлення істини в усій її потворній красі). Lose control. Краще зупинятись на першій.
Цей друг завжди готовий прийти на допомогу. Якщо прочитає повідомлення. І от сьогодні прийшов. Не прочитавши.
Ніч. Люди йдуть додому. Відчуття тайни... Хочеться підходити до незнайомців і казати: «Бачите казковість навкруги? Розкажіть мені якусь свою таємницю, а я вам — свою... Або давайте прочитаємо один одному вірш...». Як добре, що в мене є задатки для того, щоб стати міським божевільним! Поки я так тільки фантазую, але настане момент, і почну говорити. Стати міським божевільним — це найвище, про що може мріяти людина.
22:30. Ще трохи. Дивно, якби я жив з рандомною людиною, мені би простіше було, ніж з батьком. Було би більше поваги і толерантності. Чому? Бо незнайомій людині ми можемо пробачити все. Нам пофіг. Натомість рідним ми не здатні пробачити нічого.

Instagram @deni_look_in