Заборонена ніч

Денис Лукін

Ніколи раніше ніч не була такою таємничою, спокусливою і страшною, як зараз. Якою їй, власне, і треба бути.
Відкриваю вікно балкону, а там — архетип ночі.
Ні людей, ні світла, ні машин. Тільки собаки лають, як і до війни. На них не поширюється закон про комендантську годину, як і будь-який інший закон. Окрім вічного закону людської тупості і жорстокості, через який вони вимушені страждати.
Перед сном, вимкнувши світло в кімнаті, я потайки з вікна насолоджуюсь забороненою ніччю.
Виглядає, що не тільки дух нації за цей місяць став сильнішим і свіжішим, але і повітря. Чи це просто весна...
Зорі... Я бачу зорі. Коли я востаннє на них дивився?
Здається, я помітив сузір'я тризуба... І жовтий колір цих небесних ліхтариків в одній частині, схоже, змінюється на блакитний...
Я знав, що в місті споглядати зірки — даремна справа, але не зараз — через правила світломаскування. Які, правда, не всі виконують і не кожен навіть чув про них.
Пару вікон в будинках навпроти все ж таки горять. Причому одне з них, як я зауважив, постійно світиться вечорами.
Хто там живе? Якийсь фріланснер-фанатик, котрий працює цілодобово і всі гроші витрачає на донати армії — чи мрійник-ескапіст, що повсякчас читає книги і переноситься в інші виміри?
В мене немає вечорів. Вже місяць я, як і всі українці, не виходжу з дому після 20-ої. Я жертвую усі свої вечори Збройним силам України. Хай вас, мужні і прекрасні хлопці і дівчата, огортає темрява, як шапка-невидимка, і ви залишатиметися непомітними для ворога!

Instagram @deni_look_in