Я прибирав поле

Я прибирав поле, всіяне гівном, від паперового сміття, пакетів і пляшок...
Ділянка подвір'я, куди мешканці будинку навпроти мого дому виходять вигулювати своїх хатніх улюбленців.
Виходить, я очищав собаче лайно від бруду... Благородна місія.
Люди проходили повз мене, і коли наші погляди випадково перетиналися, вони відводили очі. Як в стародавній Індії — вищі касти намагалися не дивитися на недоторканих.
Люди проходили повз мене і, напевно, думали: «Якийсь мусорщик. Якісь в нього особисті рахунки зі сміттям, свій кайф, не будемо йому заважати. Може, це онук двірнички? Хай жінка відпочине, молодець, хлопчику!».
Власне, а на що я розраховував? Що дівчата, проходячи повз мене, будуть роздягатися, просити рукавички і сміттєві пакети і прибирати разом зі мною? Так...
Ненавиджу сміття на вулицях так само, як росіян. Ні, все ж таки менше — неможливо ненавидіти щось так сильно, як росіян.
Раніше ми казали: треба жити, як в Європі. Тепер, коли ми знаємо, що країни ЄС щоденно допомагають нам на 1 млн євро, а росії, продовжуючи купувати в неї нафту і газ, на 37 млн (точні цифри не пам'ятаю, але співвідношення десь таке), ми вже не можемо так сказати...
Де тепер наш орієнтир вільного, справедливого, щасливого життя? 
Зараз ми маємо стати для самих себе — і всього світу — таким орієнтиром. Складне завдання.
Чи ми впораємось?