Біографія Вільяма Сьюарда Берроуза

Вільям Сьюард Берроуз (або Барроуз) – американський письменник та есеїст; один із ключових американських авторів другої половини XX століття; вважається одним із найвпливовіших представників біт-покоління; член Американської академії мистецтв і літератури (з 1981); командор французького Ордену Мистецтв і літератури (1984) – народився 5 лютого 1914 року в місті Сент-Луїсі (штат Міссурі, США) в родині відомих промисловців.

Його дід був засновник компанії Burroughs Corporation і винахідник лічильної машини, однак жодних великих грошей заробити не зміг. Помер у сорок один рік; він не був власником значної частки в організованій фірмі, тож небагато з того, чим він володів, довелося продати; виконавець заповіту порахував, що лічильна машина була вкрай непрактичною і не могла принести прибутку. У спадщину винахідник практично нічого не залишив своїй родині. Батько майбутнього письменника, Мортімер Перрі Берроуз був власником фабрики з виготовлення скла.

Берроуз виріс в елітному районі Сент-Луїса, навчався в приватних середньоосвітніх школах у Міссурі і Нью-Мексико. З 1920 по 1929 змінив чотири школи, випустився, закінчивши «The Taylor School». Уже в ранньому дитинстві у Вільяма спостерігався інтерес до письменництва: «Я хотів бути письменником, бо письменники багаті і знамениті». Перший літературний опус початківець письменник створив у шкільному віці, який називався «Вовча автобіографія», він написав її, прочитавши «Біографію грізлі» (1900, автор Ернест Сетон-Томпсон).

З 1932 до 1936 Берроуз навчався в Гарвардськім університеті на факультеті англійської літератури, де отримав ступінь бакалавра. Написав кілька праць з етнології та археології. Закінчивши університет, майбутній письменник поїхав подорожувати Європою. З 1936 по 1937 Берроуз відвідував медичну школу при Віденському університеті. Саме тоді він познайомився і незабаром одружився з єврейкою Ільзе Клаппер, щоб допомогти їй переїхати до США, рятуючись від переслідування з боку нацистської Німеччини.

Берроуз – учасник Другої світової війни, оскільки з 1942 служив в американській армії. У 1945 Берроуз одружився, проте той спосіб життя, який він вів у 1950-х, привів його до розриву із сім'єю.

Берроуз перепробував багато професій (працював приватним детективом, дезінсектором, барменом, трудився на заводах і в конторах, паралельно ошиваючись у напівкримінальному середовищі), об'їздив Мексику, Європу, тривалий час жив у Лондоні. Повернувся у США в середині 1970-х.

Вільям Сьюард Берроуз помер 2 серпня 1997 року у місті Лоренс (Канзас, США).

Після смерті Берроуза інтерес до його літературної спадщини не слабшає. Книги Берроуза продовжують перевидавати, зокрема побачили світ ювілейні видання романів, приурочені датам їхньої першої публікації; також були надруковані записи зі щоденника письменника, його листування з друзями, збірники інтерв'ю. Вийшла значна кількість літературознавчих праць, присвячених дослідженню як його творів, так і творчості загалом.

Творчість Вільяма Сьюарда Берроуза

У літературу Берроуз увійшов у 1950-х. Його перший знаменитий роман «Джанкі. Сповідь безнадійного наркомана» («Junkie: Confessions of an Unredeemed Drug Addict», 1953) у багатьох моментах був автобіографічним: Берроуз ще у 1944 заохотився до морфію і його «наркоманський» стаж становив 15 років. Назва «джанкі» на жаргоні наркоманів означає «нарик, наркоман». Роман вийшов друком під псевдонімом Вільямса Лі. В його основі — розповідь про спосіб життя і пов'язані з ним пригоди наркомана, у яку вплетений самоаналіз відчуттів людини, яка перебуває під наркотичною дією.

Найвідомішою книгою Берроуза став його другий роман «Оголений сніданок» («Naked Lunch», 1959), який побачив світ у Парижі й одразу зажив скандальної слави. В «Оголеному сніданку» йдеться про «нову генерацію» людей, яких створила «наркотична революція». Берроуз змальовує зруйновану наркотиками психіку. Роман складається з натуралістичних, гіперболізованих, часто сюрреалістичних описів, що скомпоновані в калейдоскопічній манері. У творі зійшлися магістральні мотиви творчості Берроуза: хаотичність світу, ворожнеча між людиною та суспільством, відчуження людини, наркоманія, насильство, гомосексуалізм.

Сам Берроуз неодноразово декларував мету своєї творчості — попередити людство про зростаючу загрозу наркоманії. Прихильники Берроуза (Дж. Керуак, Н. Мейлер) поважали його за «оголення» темних сторін людської натури, порівнювали його із Дж. Свіфтом; мовляв, змальовуючи мерзоту, він тим самим також чинить суворий моральний суд.

Берроуз був одним із лідерів і «гуру» руху «бітників». Разом з іншими представниками «розбитого покоління» він опублікував низку книг: «Листи про Яге» («The Yage Letters», 1963), листування з А. Гінзбергом під час їхньої спільної подорожі у пошуках наркотиків та ін.

У 1960-х Берроуз створив романи «Винищувач» («The Exterminator», 1960), «Машина розм'якшення» («The Soft Machine», 1961), «Білет вибухнув» («The Ticket That Exploded», 1962), «Нова експрес» («Nova Express», 1964), у яких діють безтілесні організми у граничній фазі деперсоніфікації; відбувається космічна війна статі, в якій годі шукати переможця; наслідком цього стає дегуманізація планети. Лейтмотив цих книг Берроуза — розпад свідомості, деградація особистості. У творчості Берроуза метафора наркотичної залежності як засобу підпорядкування людини має форму науково-фантастичного сюжету про групу «нова» — інопланетян, які прагнуть знищити людство, насаджуючи «заборонені» насолоди, котрі стають звичними.

У 1970-80-х він створив нові романи: «Дикі хлопці» («The Wild Boys», 1971) — про повсякденне життя групи наркоманів, «Міста червоних ночей» («Cities of the Red Nights», 1981), «Мертві дороги» («The Place of Dead Roads», 1984) та «Західні землі» («Western lands», 1987), які утворюють трилогію. Роман-сповідь «Гомик» («Queer», 1986) понад 30 років залишався ненадрукованим. Безпосереднім приводом до його написання стало ненавмисне вбивство Берроузом своєї дружини. У романі письменник відтворює муки абстиненції героя Вільяма Лі та його жадобу контакту з людьми.

Романи Берроуза експериментальні за формою, вони продовжують художні новації Дж. Джойса та Г. Стайн. Часто вони побудовані у формі потоку видінь, марень, галюцинацій наркоманів у момент ейфорії чи під час чекання на галюциноген. У своїй творчості письменник застосовує постмодерністський колаж, використовуючи фрагменти текстів інших письменників або газетні статті. Невпорядкований синтаксис і нелогічно побудовані фрази передають відчуття хаосу й абсурду. Берроуз «членує» речення і міняє місцями фрагменти, щоб створити нові образи та звільнитися від «підпорядкування» прийнятим нормам оповіді.

Берроуз залишив також свій слід у кінематографі. За його сценаріями знято біля десяти експериментальних фільмів, ще у кількох він брав участь як актор (напр., роль священика в «Аптечному Ковбої» режисера Г. Ван Занта).

Твори:
Наркота (Junkie, 1953).
Гомик (Queer, 1953).
Голий ланч (Naked Lunch, 1959).
М'яка машина (The Soft Machine, 1961).
Квиток, що вибухнув (The Ticket That Exploded, 1962).
Нова експрес (Nova Express, 1964).
Дикі хлопчики (The Wild Boys, 1971).
Порт святих (Port of Saints, 1973).
Міста червоної ночі (Cities of the Red Night, 1981).
Місце мертвих доріг (The Place of Dead Roads, 1983).
Західні землі (The Western Lands, 1987).
Моя освіта: Книга Снів (My Education: A Book of Dreams, 1995).