Міфологічна система Вільяма С. Берроуза: трансформація Великої Американської Утопії
Л.О. Гречуха
Поєднуючи біологію з технологією, інтерпретація мови як вірусної паразитичної системи, запропонованої відомим американським письменником другої половини XX століття Вільямом Берроузом, ідентифікує його як одного із головних літературних дослідників кібернетичних систем, автора, чиї «Голий сніданок» (The Naked Lunch, 1959) та «Нова трилогію» (Nova Trilogy), основану на «розрізках», слід розглядати як своєрідну міфосистему, раннє дослідження слова і символічної постмодерністської культури. У романі «Голий сніданок» Берроуз заклав основи «нового космічного міфу», а в «Нова трилогія» представив його на розсуд широкому читацькому загалу. Основа міфу - дискурсивна репрезентація антагонізмів між «Нова Моб» та її «мішенями», і між «Нова Моб» та «Нова Поліція», котра переслідує цих інопланетних злочинців. Обидві організації пов’язані таїною клятв, оскільки функціонують на базі імпліцитних та експліцитних присяг, і повсюди діють таємно. «Палеонтологічна чума» у вигляді «Нова моб» - групи нова-злочинців під керівництвом Містера Бредлі - Містера Мартіна (Mister Bradley - Mister Martin) - пересікає «поранені» галактики у пошуках тих, кого можна використати для своєї тактики лінгвістичного і тілесного контролю. Вони прибули на Землю з метою підкорення або остаточного знищення людства. Їхньою основною стратегією є технологія з біологічними складниками, де сутички і розумовий контроль найважливіші. «Базовий нова-механізм дуже простий: завжди створюй якомога більше конфліктів, які складно вирішити, і завжди загострюй вже існуючі конфлікти». Найвища мета нова-злочинців — створення Зверхнової, держави тотального контролю. Ключовим елементом цієї держави постає образ, особливо якщо він виражений завдяки мові. Через словесні і образні маніпуляції ілюзорна реальність утворюється і зберігається. Це саме те, що автор називає «фільмом реальності» (the reality film), який він і закликає «перезняти». Отже, зупинимося докладніше на аналізі авторського варіанту походження мови як своєрідної вірусної системи, її генезисі; спробуємо розкрити характерні особливості міфо-космічного Всесвіту Берроуза, основаного на протистоянні: «Нова Поліція» - «Нова Моб».
У міфологічному Всесвіті, створеному Вільямом Берроузом, немає сенсу шукати звичних просторово-часових координат, моделі світобудови або соціально-політичного устрою, характерних для наукової фантастики. В рамках цієї міфології не діють причинно-наслідкові зв’язки, фундаментальні фізичні закони, божественні чи людські настанови. Розум тут безсилий, зміст дій і вчинків втрачений. «Нова трилогія» («Машина пом’якшення» (The Soft Machine, 1961), «Білет, який вибухнув» (The Ticket That Exploded, 1962), «Нова експрес» (The Nova Express, 1964)) - яскравий приклад оповіді, побудованої з метою навмисного створення для читача ситуації фрустрації, в якій він почувається розгубленим, безпорадним. Тут немає традиційних елементів, характерних для романної оповіді: чіткої фабули подій, сюжету, який воєдино пов’язує долі, характери, авторські оцінки. Тексти, що лише умовно можна назвати романами, розкриваються перед читачем як безкінечний ланцюг непов’язаних один із одним фрагментів. Події розвиваються одночасно у декількох площинах. Втім в жодній з цих площин вони не досягають кульмінації й розв’язання проблеми. Автор навмисно спантеличує читача, який поступово втрачає відчуття часу. Це може бути майбутнє, в якому відбувається драматичне зіткнення цивілізацій; теперішнє, в якому ворогуючі цивілізації борються за вплив на людство Землі. Проте досить вірогідно, що все почалося вже давно, в минулому.
«Нова трилогія» - суміш наукової фантастики, авантюрного детектива і сюрреалістичного роману, в якому абсурдна реальність «побудована» згідно з невгасаючою фантазією автора Реальність, утворена мареннями, алкогольним сп’янінням, впливом сильних галюциногенів, замінила звичну картину дійсності і знайшла відображення у своєрідній авторській міфології, повністю витіснивши нормальну людину в її повсякденному духовному і матеріальному бутті. Виникло нове «середовище проживання», своєрідна міфосистема, «зіткана» із марень хворої свідомості, невгамовної енергії слова, літературних алюзій, багаторазово розщепленого авторського «Я». Її неможливо передати звичними літературними термінами та естетичними категоріями.
У структурі текстів «Нова трилогії» відчуваються ситуації, знайомі по романах А. Азимова, інтонації воннегутівської «Колиски для кота», згадується містична забарвленість потойбічних ситуацій Е. По, Н. Готорна, Г. Джеймса. Все на рівні алюзій, ремінісценцій, легкого пародіювання, обігравання, огрубіння, а часто й необмеженої вульгаризації. Вражає те, що Берроуз навмисно не позбавляє свій Всесвіт вірогідності абсурду, яким, на його думку, є зміст, форма і спосіб буття сучасної людини та цивілізації в цілому. Здається, що його як автора хвилює тільки максимально образне втілення власної уяви про світ, в якому життя і смерть є двома абсолютно реальними координатами, а поміж них лежить безмежний океан хаосу.
Оскільки Вільям Берроуз захоплювався науковою фантастикою, можна припустити, що на формування його космічної міфології мали вплив короткі оповідання Дж.П. Прістлі «Сірі» (The Grey Ones, 1953) чи Дж. Фіні «Викрадачі тіл» (The Body Snatches, 1955), де зображене захоплення людської свідомості чужорідним розумом; роман К. Воннегута «Сирени Титана» (The Sirens of Titan, 1959), в якому вся людська історія постає продуктом неземного контролю; новела Б. Олдіса «Оранжерея» (Hothouse, 1961), де людський розум знаходиться в паразитичній осаді. «Центральна метафора» берроузівського Всесвіту - наукова фантастика, котра постає тим «нічним страхіттям», яке відчувають люди перед механізмами. Технологічний міф у романах автора є страшною реальністю, в якій людство робить останнє зусилля протистояти остаточному зникненню. В «Нових мапах пекла» (New Maps of Hell, 1960) K. Еміс «приписує» науковій фантастиці секретні наміри людства. Берроуз за допомогою науково-фантастичного сюжету відтворює «холодний апокаліпсис» людської раси. Письменник надає перевагу технологічній фантастиці, оскільки фрейми її алегорії драматизують його бачення реальності, що могло б видатися пуританським, якби не груба мова.
Американський дослідник Г. Стівенсон розглядає близькість міфосистеми Берроуза із концепцією гностицизму. Проте називати погляд письменника повністю гностичним неправильно з багатьох причин, головною із яких є різна мета, покладена в основу його міфології і власне гностицизму як своєрідного релігійного напряму. Гностицизм - релігійний екзистенціалізм, який виник із людського бажання пізнати Бога, його секрети й таїни творіння. Берроузівська ж міфологія не має релігійного підгрунтя, хоча й розглядає релігію як специфічну форму соціального контролю. Втім, спільні риси між міфологією письменника і гностицизмом все ж існують. І гностики, і Берроуз змальовують матеріальний світ як ілюзорний, тіло як першочергову перешкоду справжньому єству і неповторності; тому обидва прагнуть позбавитися від тілесних потреб і почуттів. Обидва поділяють уявлення про всесвіт і людську ситуацію. Як Берроуз, так власне і гностики, починають аналіз зі слова. Гностицизм сконцентрований на аналізі «релігійного слова», релігійних текстів, розглядаючи їх як такі, що приховують послання чи потаємний підтекст. Письменник також використовує релігійні тексти, однак в його міфології вони не виконують першочергової ролі, а лише сприяють підсиленню загальної емоційної атмосфери. Центральною фігурою у гностиків виступає Бог. У Берроуза - людина, яку гностицизм розглядає тільки як смертну подобу Бога. У релігійного екзистенціалізму Берроуз запозичує один із складових догматів - есхатологію, вчення про спасіння, за яким ціль - звільнення «внутрішньої людини» із оков світу і повернення її до початкової царини світла. Теоретик гностицизму Валентиніан закликає звільнити пізнання того, ким ми були, ким ми стали; де ми були, куди ми закинуті; до чого ми прагнемо, що спокутуємо; що є народженням, а що - відродженням. Слова персонажа-двійника Берроуза Інспектора Лі нагадують заклик Валентинівна: «Задача моєї творчості - виявляти і арештовувати «Нова злочинців». В «Голому сніданку», «Машині пом’якшення» і «Нова експрес» я показую, хто вони і що вони роблять, і що робитимуть, якщо не будуть арештовані...». Проте, досягнувши гнозису за допомогою божественного спасителя, дух після смерті «йде» вперед, залишаючи позаду сфери фізичного втілення, - космос приходить до кінця. У Берроуза ж смерть - лише початок довгого шляху. Відтак можна припустити, що берроузівська міфологія бере початок в псевдохристиянській міфології з примітивного слова, яке передувало розповсюдженню людської мови. В такому природному зв’язку слово виникає як на початку, так і наприкінці історії, оскільки «кінець - це початок знання».
К. Нельсон порівнює мистецтво слова Берроуза із поетикою Овідія, називаючи першого «сучасним поетом метаморфозів». Він відчуває найвищу цінність життя в еволюційності, змінах. В його творчості ворог «еволюційного потенціалу» часто представлений бінарною опозицією «або-або», яку письменник розглядає як базову всієї Західної цивілізації. Як і міфологія Овідія встановлює бінарні опозиції мокрий-сухий, важкий-легкий, твердий-м’який, так і структуралізм і деконструктуралізм базується на бінарних опозиціях, що формують основу Західної філософії й логіки: розум-тіло, природа-культура, присутність-відсутність, сутність-вигляд, правда-вигадка тощо. Поряд із іншими постструктуралістськими критиками Берроуз поділяє переконання, що бінарна опозиція (дуалізм) є основою розвитку планети. Планету населяють різні групи істот, умови існування яких повністю несумісні.
Міфосистема, створена Берроузом в «Голому сніданку» та «Нова трилогії» нагадує твір-маніфест французького письменника Г. Дебора «Суспільство вистави» (Society of the Spectacle, 1967), своєрідну «міфологічну оперу, поставлену з технічним розмахом». Маніфест Дебора розпочинається пропозицією створення нового типу феноменологічного та комерційного існування: «В суспільствах, де превалюють сучасні умови виробництва, всі життєві форми є інтенсивним накопиченням видовищ...». Основа вистави - її односторонність. Громадянин більше не бере участі у створенні реальності: він живе у державі загального відчуження, повністю відділений від інших її членів. Справжній споживач перетворюється на споживача ілюзій. Суспільство більше нічого не пропонує, а лише прагне зберегти встановлену владу. Всі експерти правління і всі їхні комп’ютери об’єдналися в постійну мультидисциплінарну раду, щоб знайти засіб вилікувати «хворе суспільство». Суспільство не дає жодних гарантій перемоги революції. Важливо лише відзначити її складність і розмах, оскільки вона націлена на встановлення і збереження безкласового суспільства. Про неприйняття сучасного суспільства пише і Берроуз. Він, як і Дебор, прагне зруйнувати традиційну його форму. Однак мета Берроуза не у рівності всіх верств населення, як зображає французький письменник, а у розділенні соціуму за статевою ознакою.
Асоціація мови і паразитизму в творчості Берроуза знаходить паралель і в роботах сучасних теоретиків літератури та мови. Ідеї мовного контролю і соціальної маніпуляції, розвинуті незалежно В. Берроузом і французьким літературознавцем Р. Бартом в кінці 50-х - на початку 60-х років XX століття, демонструють негативне ставлення обох до мови, яке охоплює значну частину постмодерністської літератури й літературної критики. Незалежно один від одного вони представили мову як зброю контролю і руйнації. В «Міфологіях» (Mythologies, 1957) Барт аналізує невидиму силу комунікації, яка утворює міф сучасної культури, чиї штучні структури цивілізації сприймаються як природні. Він пропонує власну діаграму міфологічних конструктів, основану на трьох елементах: означене, означуване, знак. Бартівська діаграма ієрархічності сучасної міфології є винайденою версією берроузівської «джанкової піраміди», коли один рівень поглинає інший. В той час як Берроуз розглядає бюрократичні інститути як паразитичну силу, що трансформує індивідуальність в «людський вірус», Барт простежує еволюцію самодосконалого значення в «пустій» паразитичній формі, в якій воно «втрачає свою цінність, проте зберігає життя, з якого міфологічна форма черпає свої сили». Подібно до вірусу слова Берроуза, бартівські міфи не є зовнішніми. Вони проникають у господаря, де прагнуть залишитися якомога довше непоміченими, - «постійна гра у схованки». «Що робить вірус...?» - запитує Берроуз у романі «Нова експрес», - «Він починає їсти. - І що ж він робить з тим, шо їсть? - Він продукує точні власні копії, що також починають їсти і продукувати копії, які починають їсти і продукувати свої копії...і так далі до повного заволодіння хазяїна вірусними копіями - Програма спустошує тіло». Отже, мова - один із механізмів відтворення, а її задача - не вказувати і пояснювати, а увіковічувати, реплікувати себе.
Дж.Г. Міллер також звертається до питання паразитизму мови. Також як В. Берроуз та Р. Барт, Міллер акцентує увагу на тій небезпеці, яку несе паразитична форма, коли стає непомітною: «Цей неприємний чужинець підібрався так близько, що його важко виявити». В берроузівській міфології мова концентрує владу над людським життям, вживлюючись в нервову систему людини. Таким чином, спільним завданням для Берроуза та багатьох інших теоретиків є виявлення «невидимого чужинця» серед нас, вигнання мовної паразитуючої сили із людського організму. їхня основна стратегія - звільнення мови та тіла так, щоб індивід по черзі звільнився від обмежень, нав’язаних обома, словом і плоттю. Ж.-Д. Ламар пояснив це парадоксальне завдання як прагнення «в рамках загальної мовної сфери, яка нами керує, підкорити власну мову і, таким чином, повністю звільнитися від неї». Відтак легко віднайти у Берроуза елементи класичного західного міфу про трансформацію мови із прямого імітування в символічне репрезентування і можливість викривлення, проаналізованого Деррідою у «Граматології».
Берроуз описує паразитичне захоплення людської свідомості чужорідним словом. Потрапляючи в людське тіло, слово займає домінуючу позицію і повністю заволодіває індивідом, змушуючи останнього вести подвійний спосіб життя, Автор зацікавлений у винайденні ліків і у найяскравішому доказі вірусного існування, яке він пізніше запропонував у розділі «Ще один шанс?» роману «Нова експрес». Запитальна форма ймовірно визначає його експериментальний характер. Втекти від слів в тишу, з бруду і металу в простір є авторською версією американської мрії про свободу від умовності. Письменник пропонує Вихід. «Вихід» у системному розумінні не означає втечі від реальності. Це «вихід із гри» при тверезому розумінні ситуації. Це створення свого паралельного Всесвіту, добре усвідомлюючи, що цей Всесвіт буде несхожим на оточуюче суспільство. Це своєрідний «соціальний утопізм», як експериментування із власним способом життя. Цей «утопізм» виріс із бажання піти далі нездійснених соціальних відносин, наблизитися до ідеалу. Протягом півтора століття для кожного обивателя Старого Світу існувала «Велика Американська Утопія», що здавалася казковою країною необмежених можливостей. Велика Американська Мрія хвилювала фантазію. І минуло півтора століття перед тим, як з’явилися нові ідеї. Велика Утопія перестала захоплювати європейців, а Велика Мрія трансформувалася до невпізнання, багато для кого перетворившись на «страшний сон». Відтак міфосистему Вільяма Берроуза можна розглядати як один із варіантів сучасної інтерпретації Великої Американської Мрії. Міфологічна структура, створена В. Берроузом і розроблена поколінням постмодерністських письменників другої хвилі в 1970-80-ті роки (Вольтером Ебішем, Стівом Катцем, Кеннетом Ганджелі, Гілбертом Саррентіно), відображає уявлення про грандіозну брехню, що продовжує існувати, перш за все, як словесна реальність. Цю реальність необхідно досліджувати, викриваючи мову, її кліше, що продукують і закріплюють брехню та ілюзорність. А власне міфологічна система, запропонована В.С. Берроузом, може слугувати цікавим матеріалом для порівняння та типологізації, що дає змогу виділити найважливіші психологічні, соціальні та філософські аспекти мови і способи її художнього узагальнення в літературному творі. Варто також відзначити, що вітчизняне літературознавство тільки починає досліджувати творчу спадщину письменника, оскільки вона не була грунтовно розглянута і видається на сьогодні перспективним напрямом.
Л-ра: Література в контексті культури. – Д., 2004. – Вип. 13. – С. 158-163.
Твори
Критика
