Зен-буддистські ідеали Джека Керуака

Зен-буддистські ідеали Джека Керуака

Ю.В. Покальчук

В шуканнях нових цінностей письменники звертаються до найрізноманітніших форм зоб’єктивованої людської свідомості.

Помітно зростання релігійних настроїв в США, що розвинулося в обстановці «холодної війни» та військової істерії, під впливом реальної загрози війни і почуття безсилля перед неможливістю контролю над подіями. На розвиток релігійних настроїв у США діяло, звичайно, і зростання політичної реакції.

Голова правління Нью-Йоркського товариства культури і член Міжнародного етичного товариства Дж. Натансон у статті «Чому вірять американці?» писав: «В ці жахливі дні неспокою і страху у зв’язку з навислою загрозою атомної війни мільйони і мільйони людей, не знаючи, куди повернути і кому вірити, звертаються до релігії, яка обіцяє їм внутрішній мир, спасіння і вічне життя».

На ці ж обставини вказує й передова стаття з англійського буржуазного журналу «Гуманіст»: «Відчуття того, що події вийшли з-під контролю людини, що нами керує сліпа сила й штовхає нас у бездну, породжує почуття розпачу, яке відбивається в літературі і відроджує інтерес до релігії».

Крім вищесказаного слід пам’ятати ще й про те, що в умовах суспільного гніту безнадійні для багатьох людей пошуки реального щастя не можуть не приводити частину населення до прагнення ілюзорного щастя, яке «дарує» людині релігія.

Досить широкої популярності серед сучасної молоді Заходу набула східна релігійна філософія, зокрема зен-буддизм. Поширення зен-буддистських догматів серед західної молоді пояснюється передусім намаганням віднайти якісь цінності, що докорінно відрізнялися б від знавіснілої пропаганди «американського стилю життя», культу грошей і сили.

У 50-ті роки зен-буддизм був особливо популярний серед бітників. Відповідно позначився його вплив і на деяких творах письменника-бітника Джека Керуака. Ще в романі «На дорозі» романтизування автором бітництва чи «хіпстеризму», як ще називали рух «розбитого покоління», часом стає екстатичним захопленням майже релігійного плану.

У наступному своєму романі «Бродяги Дхарми» («The Dharma bums», 1958) Керуак уже безпосередньо звертається до релігії, роблячи філософською основою своїх героїв-бітників зен-буддизм.

Герої «Бродяг Дхарми» фактично такі самі бітники, яких ми зустрічали в романі «На дорозі», вони так само анархічно заперечують умовності і норми суспільного життя своєї країни. Відчуваючи необхідність конкретнішого життєвого напрямку в пошуках своїх героїв, Керуак намагається підвести філософську базу під увесь рух бітників, використовуючи для цього буддистську релігію.

Остаточною метою протесту бітників Керуак проголошує вищу істину, якої можливо досягти лише через поважні роздуми в безлюдних місцях на лоні природи. Раптове осявання приносить бітникам-буддистам вище розуміння життя і філософський спокій.

Характерно, що головні герої «Бродяг Дхарми» поет Рей Сміт і його друг Джефі Райдер фактично є продовженням відповідних образів письменника Сола Парадайза і його друга Діна Мораерті з роману «На дорозі». Це ніби одні й ті ж люди, з тією лише різницею, що у «Бродягах Дхарми» Сміт і Райдер захоплюються буддизмом, Джефі Райдер зрештою навіть виїжджає в Японію, щоб пройти навчання у буддійському монастирі.

Рей Сміт, як і Сол Парадайз у романі «На дорозі» є, безперечно, «alter ego» самого Керуака. Майже всі романи Керуака написані від першої особи, і майже завжди цією особою є літератор-бітник. Тому, звичайно, погляди, які висловлює такий герой, дуже близькі до поглядів автора.

Як справедливо зауважує М. Мендельсон, дистанція між Керуаком і героями його творів дуже незначна. Ідейна розгубленість автора, непевність його «буддистської» програми позначається і на образові героя, від імені якого ведеться оповідь, і він виступає перед читачем таким же розгубленим, непевним у своєму життєвому шляху, у своїх уподобаннях, як і автор.

Рей Сміт, від імені якого написаний роман «Бродяги Дхарми», говорить: «Я не хотів мати нічого спільного ні з поглядами Джефі на суспільство (мені здавалося, що краще було б просто уникнути його, обійти стороною), ні з поглядами Альви на життя, від якого треба вирвати все, що ти можеш, тому що воно таке солодко-сумне і тому що тобі колись доведеться померти».

Теза «обійти суспільство стороною» характерна для поглядів Керуака і багатьох представників «розбитого покоління». Один з героїв роману «Бродяги Дхарми» пояснює своє захоплення буддизмом саме тим, що «буддизм — нейтральний».

У книзі «Незнайомці на цій землі» американець В. Фрохок згадує Керуака і бітників, зазначаючи, що «бітники не є історичним поколінням і їх слід розглядати окремо від їхніх безпосередніх попередників». Фрохок доводить, крім того, «що бітники не бунтують, а лише хочуть спокою», цитуючи «Бродяг Дхарми» Керуака.

Твердження Фрохока є досить сумнівними. Американський критик намагається звести рух бітників до простої відмови від звичайного життя, бажання втекти від нього. Бітники справді хочуть спокою, але хочуть вони його, тікаючи від остогидлого їм суспільства, заперечуючи всі його норми й усталення. Отже, вони таки бунтують, і їхнє прагнення спокою зовсім не виключає заперечення суспільства, «бунту» проти нього. Інша справа, що їх бунт здебільшого пасивний, виявляється в запереченні, у відмові.

У романі «Бродяги Дхарми» автор раз у раз нагадує про гострі соціальні суперечності в американському суспільстві, висловлює критичне ставлення до офіційної буржуазної моралі і політики Сполучених Штатів. Проте Керуак не збирається вирішувати жодних соціальних проблем. Обмежуючись критичними зауваженнями і запереченням суспільних норм, Керуак бачить можливість переборення алієнованості чи, швидше, притуплення її у відході від життєвих проблем шляхом абстрактних роздумів, які пропонує буддизм. Англійський критик Уолтер Аллен говорить: «На мою думку, не важко побачити, що ідеї битників є якоюсь мірою пізнішим повторенням традиційних американських ідей. Серед інших їхніми попередниками можна назвати Емерсона, Торо, а також Уїтмена».

Джефі Райдер мріє у «Бродягах Дхарми» про «революцію рюкзаків, коли тисячі американців чи навіть мільйони подорожують з рюкзаками за спиною, підіймаються в гори, щоб молитись, примушують сміятись дітей і радіти старих, роблять щасливими юних, а старих жінок — ще щасливішими, і всі вони — лунатики зен-буддизму, вони блукають, складають вірші, які зовсім випадково спадають їм на думку, вони добрі і дивними несподіваними вчинками дають усім бачення одвічної свободи, усім живим істотам...».

Мрії Джефі нагадують (зрозуміло, без буддистської основи) дещо з «Листя трави» Уїтмена або частково «Уолдена, чи життя в лісі» Генрі Девіда Торо, де протест проти комерційної буржуазної цивілізації знаходить вираз у відокремленні від суспільства і самотності в безпосередньому спілкуванні з незайманою природою.

Але захоплення природою у Керуака, додане до буддистських теорій про «саторі» — «осяяння», втрачає глибину, а романтизування нової «філософії» часто переходить у порожню патетику. Керуак намагається використати усі «блага» цивілізації, додаючи сюди ж буддизм і закоханість в природу. Його герої влаштовують оргії, пиячать, потім мудро роздумують, кохаються у природі, а тоді знову повертаються до «насолод» життя. Про працю тут немає й мови, а коли хто й зачіпає це питання випадково, то говорить про неї з презирством. У класичних попередників Керуака природа і людська праця нероздільні. Скажімо, в книзі Торо герой-оповідач сам будує собі в лісі дім і живе там, повністю забезпечуючи себе фізичною працею.

Тому в Керуака і надзвичайна закоханість у природу виглядає штучною, знеціненою «розвагами» його героїв. Однаково надуманим видається і буддизм «бродяг дхарми». Хоч роман «Бродяги Дхарми» і насичений термінологією буддистської філософії і псевдовченими розмовами про буддизм, це не переконує читача не тільки в справедливості ідей твору, а й у щирості віри в буддизм тих, хто про нього так багато говорить.

Очевидно, і сам Керуак не зовсім був упевнений у своїх буддистських ідеях, бо в наступному романі «Підземні» («The subterraneans», 1960), котрий був написаний відразу ж по «Бродягах Дхарми», хоч і виданий двома роками пізніше, «підземні» люди (вони ж — бітники або «хіпстери») зовсім не цікавляться проблемами буддизму. Роман побудований як розповідь молодого письменника Лео Переп’є про своє кохання з Марду Фокс, напівнегритянкою, напівіндіанкою. Цей твір теж певною мірою відбиває настрої тих, хто демонстративно прийняв на себе назву «бітників», виступаючи проти норм суспільного життя США.

Кохання Лео і Марду терпить крах. Незважаючи на намагання дійти взаєморозуміння, справжньої любові, використовуючи всякі способи, в тому числі різні сексуальні «теорії» й «експерименти», Лео і Марду залишаються чужими одне одному.

На початку книги Керуак дає визначення категорії людей, яких він називає «підземними».

«Вони — хіпстери, але без долі хворобливості, вони розумні, але без долі міщанства, вони знають поезію Паунда назубок, але не стають від того претензійними, не говорять про це занадто багато, вони дуже спокійні, вони дуже схожі на Христа». Але в ході дії книги «христоподібні» «хіпстери» п’ють і займаються головним чином сексуальними експериментами.

Нігілістичний бунт «підземних» людей Керуака включає і елементи неприйняття політики уряду США стосовно війн та економічних неузгоджень. Книга про «підземних» не пропонує жодної позитивної програми, навіть такої надуманої як американізований буддизм.

«Незважаючи на елементи протесту, книга є просто довгою агонією страху і тремтінням над проблемами статі», — пише-американський критик Норман Подгорец. Розвиваючи далі думку про проблеми «розбитого покоління», Подгорец приходить до висновку: «Хіпстери «розбитого покоління» і ті, хто ними захоплюється, справді бунтарі, але вони не бунтують проти чогось соціального, проти буржуазії, наприклад, чи капіталізму, чи, навіть заможності. Це повстання молодих людей духовно дискримінованих, із скаліченими душами, людей, які неспроможні мислити чітко і тому ненавидять кожного, хто на це здатний...

Справедливо критикуючи Керуака за надмірну увагу до статевих проблем та за хаотичність стилю в романі «Підземні», Подгорец, проте, раптом робить неправомірні висновки щодо всього «розбитого покоління» відверто намагаючись позбавити рух «бітників» усякого соціального звучання.

Йому вторить і Гаррі Левін, називаючи бітників «бунтівниками без причин, які народились занадто пізно і в занадто старому світі».

Оголошуючи бітників «бунтівниками без причин», Левін і Подгорец, очевидно, забувають, що нічого без причини не буває. Тож і бунт «розбитого покоління» має свої причини. І якщо вони не зрозумілі добре самим представникам бітництва та їхнім «теоретикам» типу Керуака, Гінсберга, Ферлінгетті, Корсо та інших, то це ще не значить, що їх не існує взагалі. Виступаючи апологетами капіталізму, Левін, Подгорец та деякі інші критики намагаються пояснити рух «розбитого покоління» будь-чим, тільки не соціальними причинами.

Філософські концепції самото Керуака та інших «теоретиків» бітництва через свою поверховість і відірваність од життя не змогли, зрозуміло, стати бажаною теоретичною базою незадоволеного молодого покоління американців. Відвертало від книг Керуака і певне позерство автора при проголошенні буддистських догм, надто очевидний іноді розрахунок на зовнішній ефект. Це все спричинилось до певного згасання слави Керуака.

Життєво глибшим сприймається роман Керуака «Біг Сур» («Big Sur», 1964). Відчувається, що Керуак уже втомився від анархії «битництва», йому до сорока років. І нігілізм нової молоді він уже розглядає як беззмістовну і марну трату сил. Перед автором знову постає питання, де шукати вихід з алієнованості, з «кокону самотності», який він сам колись оспівував. Уперше в цьому творі Керуак ставить питання про обов’язок людини перед іншими людьми, про суспільну роль людини.

Але переоцінка цінностей — процес складний і довгий. Один з останніх його романів — «Саторі в Парижі» («Satori in Paris», 1967) знову присвячений релігійним буддистським осяванням, досягненню почуття справжньої свободи. В романі багато роздумів про життя, критичних поглядів на сучасну американську дійсність, але Керуак усе ще стоїть на місці, чи, вірніше, на роздоріжжі у виборі шляху до суспільно відповідальної діяльності.

Рецензуючи «Саторі в Парижі», Джош Грінфелд справедливо відзначає, що східні філософсько-релігійні системи, безперечно, заслуговують на увагу, але увагу серйозну, а не псевдонаукову, як у романах Керуака.

Пошуки Керуаком нових цінностей у сфері релігійної філософії свідчать про нерозуміння ним засад алієнації людини в капіталістичному суспільстві, про незнання головних принципів, рушійних сил капіталістичного суспільства. Останнє і породжує у людини, що загалом заперечує капіталістичну дійсність, намагання втекти від неї. Саме втеча від життя становить теоретичну основу «романів алієнації» Керуака і їх головну слабкість.

Позбавлені будь-якого зв’язку з життям, з конкретними проблемами, що стоять перед американським суспільством, зен-буддистські декларації Керуака лишились несприйнятими суспільністю, хоч романи його при всіх своїх вадах досить вірно передають настрої і загальну атмосферу, серед якої живе значна частина американської молоді. Але в «романах алієнації» Джека Керуака самотність людини в американському суспільстві, елементи розкладу особистості не просто показані, не лише констатуються як об’єктивний факт. Критичне спрямування творів Керуака є їх головною цінністю в плані морально-етичних пошуків.

Саме це, і аж ніяк не релігійна програма, закладено в багатьох романах письменника, привертає до них і на сьогодні увагу читачів.

Л-ра: Покальчук Ю.В. Самотнє покоління. – Київ, 1972. – С. 155-162.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также