Румунська нова хвиля в кінематографі: враження та огляд видатних фільмів
На гребні «Румунської Нової Хвилі»
Румунська Нова Хвиля в кінематографі абсолютно непорівняна із французькою.
Румунська «нова хвиля» зароджується на початку XXI століття.
Основними темами румунських киномитців стали: переосмислення історичної спадщини, перехідний період в румунському суспільстві.
Гострі соціальні проблеми, людські відносини, рефлексії щодо наслідків революції у суспільстві, дисфункція соціальних інститутів – актуальні теми румунського кінематографу.
Мене вразило, що румунські кінорежисери впевнено почувають себе на міжнародних кінофестивалях, отримують достойні нагороди в Каннах та в Берліні.
Сімейна драма Ке́ліна Пе́тера Не́цера «Позиція дитини» (Poziția copilului) - це саме той приклад успіху румунського кінематографу. Фільм отримав Золотого ведмедя на Берлінському кінофестивалі в 2013 році.
На превеликий жаль, в цьому фільмі перебування сина на волі після здійснення злочину треба більше для матері, ніж для розбещеного, самозакоханого сина. Катарсис та прозріння прийшли до Барбу занадто пізно.
Дуже цікавими моментами стало спілкування матері та жінки сина. А ще для мене було боляче дивитися, як Корнелія принижується замість свого недолугого сина. Проте материнська любов здатна на все.
Цей фільм про родинні цінності. Але в контексті того, як складні життєві обставини можуть змінити відносини в сім'ї.
Фільм «Було це чи не було?» (A fost sau n-a fost?), який іноді перекладають, як «12:08 до Сходу від Бухаресту» режисера Корнеліу Порумбойо отримав приз «Золота камера» за кращу дебютну повнометражну стрічку на Каннському фестивалі в 2006 році.
Минуло шістнадцять років після революції. Люди в прямому етері рефлексують, сваряться, згадують. А потім дзвонить телеглядачка, і просить вийти та подивитися на сніг, який тільки що випав, бо завтра його може не бути. Румунська нова хвиля майже в своєму повному складі переосмислює спадок життя в тоталітарному суспільстві.
Як готуються герої фільму Корнеліу Порумбойо зустрічати Різдво? Вчитель віддає борги, пенсіонер готується бути Санта Клаусом, а телевізійник хоче зробити цікаву програму про наслідки Революції. І йому це вдається.
Мене більше всього вразила стрічка відомого румунського режисера Раду Жуде «Серця зі шрамами» (Inimi cicatrizate).
Світ на порозі розквіту нацизму. Еммануель занадто молодий, але туберкульозний спонделіт хребта забирає його молодість, плани, перспективи.
Але навіть в санаторії, у гіпсовому корсеті, Ману закохується, дискутує, вчиться, закохується, намагається жити повноцінне та насичене життя, не дивлячись на нестерпний біль.
Я не дуже розумію, чому румунський фільм Крісті Пую «Смерть пана Лазареску» репрезентується на багатьох платформах, як трагікомедія.
Це драма самотньої людини, покинутої, забутої, агресивної, безпорадної, дуже хворої.
Це фільм про гнилість бюрократичної системи, про медицину перехідного періоду.
Хоча, з іншого боку, скільки труднощів доставляють лікарям та соціальним працівникам такі люди, як Данте Ремуси Лазареску, які не виконують настанови спеціалістів, пиячать, а потім лише завдяки таким відданим медсестрам, як Міоара Аврам, потрапляють на операцію.
Такі дідусі, що живуть з трьома кішками, не потрібні ані дітям, ані родичам, ані сусідам. І це дуже боляче. Достойна старість, корупція, бюрократія, ієрархія медичної системи – скільки проблем в одному фільмі!
Сподіваюся на продовження цього циклу, адже нас з вами чекає багато відкриттів в плані переусвідомлення злочинів режиму Чаушеску.
Та життя сучасної Румунії, як сусідньої держави, яка в наші непрості часи прийняла приблизно 120000 українців, мене дуже цікавить. Далі буде…
Аліна Солнишкіна
