21.01.2024

Микита Рижих. П’єса Глухота

Осінній парк. Людно.

Фокус: на самотній кавовий столик, за яким сидить дівчина у худі з капюшоном, ЕЛЯ. Вона читає книгу, чухаючи потилицю. За її спиною порожній прилавок без продавця.

Повз проходить ПАША. Побачивши Елю, він зупиняється, кілька секунд спостерігає, і потім впевнено йде у бік дівчини, сідає навпроти неї за столик. Дівчина ніяково дивиться в обличчя Паші, а потім опускає очі назад до книги. А Паша спостерігає за її рухами.

ПАША

А знаєш, є такий запах – аромат свіжомеленого борошна? Це запах із моєї улюбленої пекарні. Я щоранку туди заходжу і стежу там за глухою дівчиною, вона чимось на тебе схожа, працює посудомийницею.

Дівчина Еля піднімає очі і ніяково усміхається.

ПАША (продовжує)

І ось нарешті я замовляю собі круасан і каву, сідаю за стіл і дивлюся на неї. Не те, щоб вона була на мій смак, ні, просто... стежу за нею. Думаю собі: "А їй, напевно, було б цікаво дізнатися, про що говорять у залі всі ці люди, сидячи за столиками?", і знаєш, мені стає так прикро і сумно, що хочеться до неї підійти і хоч щось сказати вголос, але ні… Щось зупиняє мене, щось зупиняє.

Посмішка сповзає з обличчя Елі, вона закриває книгу та відкладає її убік.

ПАША (радіє, що на нього нарешті звернули увагу)

Так, гарна кав'ярня. Я думаю, це одна з найкращих вуличних кав'ярень у місті. В Україні взагалі мало місць, куди можна піти. Усе таке несправжнє, ілюзорне. Ілюзія затишку, гостинності, і це все місто, воно просто ілюзорне. Іноді мені здається, що ніхто тут нікому не потрібен, насправді. Іноді мені здається, що це місто хоче, щоб усі люди з його вулиць пішли, а залишилися лише голуби, собаки та кішки. Адже недарма кажуть, мовляв, людина людині вовк? Або щось таке. Це тому, що ніхто нікого не любить, всі такі неуважні, не помічають елементарні речі, не розуміють базових речей, потреб один одного. Ні, це ненависть, ні. Це якась байдужість. Так, люди дуже байдужі та неуважні. А може, просто дурні.

Др кавового прилавку повертається продавчиня та кидає косий погляд на Пашу та Елю. Присівши, вона демонстративно відвертає голову вбік, а через кілька секунд так само демонстративно і гордо бере газету до рук, струсивши кілька разів зім'яті листи.

ЕЛЯ

Я – Еля.

Еля простягає руку для знайомства.

ПАША

А я – Паша, дуже приємно.

Відповідає на потиск рук, потім через силу виймає свою долоню Еліної руки, струшує; піднімає руку вгору.

Продавчиня повільно відкладає газету та йде до нього.

ПРОДАВЧИНЯ

Ви щось хотіли?

ПАША

Так, мені, будь ласка, латте.

ПРОДАВЧИНЯ

Ви хочете латте поміцніше? На арабіці чи просто?

ПАША

Я просто хочу латте.

Продавчиня повільно йде і починає готувати латте.

Паша тим часом бере перевіряє телефон, а потім через кілька секунд прибирає його назад у кишеню.

ПАША

Я перевіряв, друг мав відправити контакти ріелтора, я шукаю нову квартиру. У вас немає випадково нічого на прикметі, Елю?

ЕЛЯ

Д-да…

ПАША

То все-таки є?

ЕЛЯ

Я, я…

ПАША

Не турбуйтеся ви так. Що таке? Двох слів не можете зв'язати! Чи це я вас так сильно налякав своєю присутністю?

ЕЛЯ

Я, я…

ПАША

Ну?

ЕЛЯ

(З акцентом)

Я дуже рада, я Еля.

ПАША

То що з ріелтором?

Продавчиня приносить латте.

ПАША

Мене з квартири вигнала господиня, ось я й шукаю житло.

ПРОДАВЧИНЯ

Каву пийте, доки не охолола.

ПАША

Жіночко, будь ласка, не заважайте, ми тут із дівчиною ось розмовляємо.

ПРОДАВЧИНЯ

Я вам не заважаю, розмовляйте. Тільки каву пийте, а то за остиглу все одно платитимете. Бо я вас знаю. Так-так.

Продавчиня повертається за прилавок. Дістає пилку для нігтів, починає доглядати за своєю рукою, потроху підглядаючи у бік Паші та Елі.

ПАША

У пекарні, куди я ходжу, звісно, такого належачи немає. І гроші мої ніхто не рахує.

Паша робить ковток кави.

ПАША

І каву там уміють робити правильно. Це ж латте таки, а не щось там.

Продавчиня дивиться на нігті та посміхається від почутого.

ПАША

А ходімо, ходімо, я вам покажу свою улюблену пекарню. Прямо зараз, га? Чого мовчиш? Чому мовчите?

ЕЛЯ

Так.

ПАША (встає)

Ну, вставай, пішли, я заплачу.

Продавчиня насторожено дивиться.

ПАША (у бік продавчині)

Та заплачу я вам, заплачу.

Паша дістає гаманець, відраховує гроші та кладе на столик.

ПАША

Решти не треба. Отож, Елю, збирайтеся. Ну? Що ж ви не їдете? Ви мене чуєте, чи як? Я за вас заплатив, тут вистачить.

Еля показує пальцями капюшон, невміло жестикулює.

ПАША

Що ви хочете мені сказати? Я не розумію, ні. Я не розумію.

Еля продовжує жестикулювати.

ПАША

Ні, я нічого не розумію, що таке? Скажіть нормально, ви ж не дитина.

Еля зневіряється і опускає руки. Замислено глянувши у бік продавщиці, яка мовчки і відчужено спостерігає за тим, що відбувається, вона опускає каптур, під яким видно навушники. Еля повільно їх знімає, продавщиця відвертається.

ПАША

Тобто ти... тобто весь цей час ти...

Еля (акцент)

Агов, ти щось казав?

ПАША

Ні, вам здалося.

Паша дивиться в підлогу, чухає підборіддя.

Еля

Мене звуть Еля.

ПАША

Усе з вами ясно. Приємного апетиту, Елю. Усього доброго, я за вас заплатив.

Паша розвертається і в швидкому темпі йде. Еля починає ревти, як дитина, на весь голос.

ЕЛЯ

Чаму він пішов? Чаму він пішов?

Продавчиня підбігає до Елі та обіймає її.

ЕЛЯ

Чаму?

ПРОДАВЧИНЯ

Він поганий, фу. Забудь про дядька. Все добре. Все добре. Що йому потрібне було? Це я винна, не можна тебе залишити ні на хвилину. Ну все. А хочеш, ми раніше підемо з роботи і купимо тобі морозиво, хочеш? Нелечку, відповідай, га?

Еля заспокоюється. Вона бере книгу, розкриває та кладе перед собою. Продавщиця перевертає книгу догори дригом.

ПРОДАВЧИНЯ

Ось так правильно читати, ось цією стороною, ось… і запам'ятай нарешті тебе звати Неля. Не Еля, а Неля. Повтори: Неля.

ЕЛЯ

Еля.

ПРОДАВЧИНЯ

Ні, не Еля. А Не-ля. Повтори.

ЕЛЯ

Мелі. Повтори.

ПРОДАВЧИНЯ

Неля. Ні, Нелю. ННН. ННН. ННН.

Еля повторює звук н.

Продавчиня йде та вивозить із-за прилавка інвалідне крісло.

ПРОДАВЕЦЯ

Молодець. Молодець. Досить.

Еля замовкає. Вона дивиться на книжку.

ПРОДАВЕЦЯ

(Шукає навушники)

А де ти навушники поділа? Де вони? Навіщо ти їх зняла? Одягни навушники, щоб усі думали, що ти зайнята та тебе не чіпали. І капюшон не натягуй більше, гаразд? Ну, де ж навушники?

Еля бере купюру з пачки грошей, що лишив Петро.

Еля

Мені, будь ласка, латте. Латте. Латте.

ПРОДАВЕЦЯ

Ну, годі повторювати всілякі дурниці. Пішли.

Еля

Латте. Латте.

ПРОДАВЧИНЯ

Ну досить. Зараз сядемо назад у візок і поїдемо додому.

ЕЛЯ

Ааа… А… Коли ти здохнеш, я поїду до Люсі.

ПРОДАВЧИНЯ

Що ти таке кажеш? Коли це я здохну? До якої Люсі? Якої Люсі? Хто тебе цього навчив? Хто тебе на це напоумив, на цю фразу?

ЕЛЯ

Так.

ПРОДАВЧИНЯ

Що так? Це тато так казав, га? Говори, чесно… зізнайся чесно, це ти за татом таке повторюєш? Так? Говори. Чи надивилася цій гидоті деінде? Відповідай.

ЕЛЯ

Люсі. Я хочу Люсю. Я я. Я хочу латте.

Еля тягнеться до склянки з латте, але випадково його перекидає, продавщиця це помічає, але махає рукою.

ПРОДАВЧИНЯ

Нічого, приберуть. Так, нам час додому, до тата.

ЕЛЯ

Я хочу латте.

ПРОДАВЧИНЯ

Ні, тобі не можна. Ти ж не можеш заплатити.

Еля крутить у руках купюру та кидає її в обличчя продавчині.

ПРОДАВЧИНЯ

Це що таке?

ЕЛЯ

Я хочу латте.

ПРОДАВЧИНЯ

Яке латте? Подивись на себе, чудовисько? Яке латте?

Продавчиня нахиляється, щоб підняти купюру, Еля кидає на підлогу решту купюр. Продавчиня опускається на коліна і підбирає їх все поштучно, повзаючи на карачках. Еля кладе перед собою книгу і дивиться на її сторінки.

ПРОДАВЧИНЯ

Ах ти, маленька наволоч. Латте їй подавай.

ЕЛЯ

Я хочу латте. Я хочу. Я хочу до Люсі.

ПРОДАВЧИНЯ

Я вам дам Люсю. Я вам влаштую, і тобі, і твоєму татові.

ЕЛЯ

Я піду до Люсі. Коли ти здохнеш…

Продавчиня намагається піднятися з карачок, завмирає, упускає з рук усі зібрані гроші, хапається за серце.

ПРОДАВЧИНЯ

Ох!

Вона падає на бік, її очі заплющуються.