Ющенко Ірина. Конкурс драбблів
Василь
Зебри не люблять спати на самоті.
Василь не зебра, але до мене моститься. Навіть після того, як наставить синців.
Так, у нього грубі ласки, та насправді він добрий. А ще підсліпуватий і страждає зубами…
Мене питають, навіщо зупинила свій вибір на старому, немічному. Молодих, онде, тільки поклич — вмить прибіжать. Щоб нагодувала, приголубила.
Василеві очі — ось що зачепило…
— Васю, злізь із плити! Знаю, там тепло, але мені борщ варити…
У нього важка лапа, гострі пазурі, сумний погляд. Василь довго жив на вулиці. Зараз вигріває кості, а вночі перебереться до мене.
Він — кіт. Смугастий, як зебри, які не люблять спати на самоті.
