Євгенія Петрікова. Конкурс драбблів
Пташка
З вікон моєї кімнати видно сусідній будинок. Колись, здіймаючись над дахами, там ріс величезний розлогий горіх. На гіллі сиділа маленька сіра пташка, виспівуючи на світанку прекрасну й загадкову мелодію.
Наприкінці літа горіх зрубали. Зостались лише похмурі дахи та шматочок неба над димарем. І пустка.
На старому димарі сиділа сіра пташка. Сиділа, незахищена від сонця, вітру та дощу. Така ж тендітна й упевнена. Все співала, хіба що пісня стала сумнішою.
Я все думала, чому вона не перелетить на інше дерево, де зручніше й безпечніше. Чому вона така вперта, ця маленька сіра пташка?..
Тепер я її розумію.
