Ольга Ткаченко. Конкурс драбблів
Вона тримає телефон, читає коротке: «тата більше немає».
Концентрація щастя довкола так контрастує із темнотою.
Лагідне призахідне сонце малює візерунки на морських бірюзових хвилях. Чому смерть застала її тут, коли вона вперше дозволила собі 5 зірок?
Все включено виключило можливість востаннє подивитися в очі батька.
Не плаче, лиш дивиться в небо. А він усміхається їй звідти – «нічого, облиш». Кличе: «давай тепер зі мною».
Вона піднімається на пірс і пірнає, пливе довго, завмирає у зірочці, очі злились з блакиттю неба.
«Пробач мені... ти так любив відпочити».
Вже завтра літак поверне додому і вона буде поруч в його останньому шляху на небо.