Ганна Кревська. Конкурс драбблів
ПУВИЦІ
Бабуся називала їх пувиці… Вони лежали у старому мідному кофейнику, якого з Імперіалістичної виніс прадід. Син вибирає однакові, складає рядком, я – розказую ґудзикові історії. Найстарший – панський, міниться веселкою. На чім тебе носила прабаба? Спитаю в чебрецю. Великі, чорні, грязюка під обідком – від колгоспної фуфайки бабусі. Зірчасті – від батькового мундиру, теревенять про військо, рибалку, спотикача. Син пересипає родинний статок, дивується візерункам… Щербата – германська, від маминої тітки, її на совість пришили в бараках Берліну. Сині носив мамин халат, сріблясті - дядькова нейлонова сорочка.
– Якого ґудзика тобі нашити? – питаюся.
– Усі гарні, – сміється син.
Він не знає тих людей. Тільки пувиці з їхньої одежі.