Марина Прахова. Конкурс драбблів
Залізнична оповідка
Проспала прибуття мого поїзда до Дніпра, кінцевої станції. У вагоні порожньо. Похапцем зібралася та побігла до виходу з вагону. На платформі стояв нечупарний дядько у брудній залізничній формі. Побачивши мене у дверях вагону, він рявкнув:
— ГДЄ ВАГОНИ НА ЗАПАРОЖЬЄ?!! — напевне, подумав, що я провідниця.
— Я не знаю.
Він різко розвернувся і побіг через колії на іншу платформу, кричучи сам до себе:
— А КТО ЗНАЄТ?! ЗА ШТО МИ ВАБЩЄ ВАЮЄМ? ЗА ШТО МИ ПРАЛІВАЄМ КРОВЬ? ЗА ЕТУ СТРАНУ?
Небо тільки починало сірішати. Я йшла вздовж поїзда до підземного переходу, навколо порожньо і тихо. Тільки отой роботяга досі щось волав у повітря.
