Томенко Ольга. Конкурс драбблів
Екзистенціальна криза
Тепло та біль. Здається, ми потихеньку забуваємо багато почуттів.
На мармурових ключицях багряна палітра, а кістки в коктейлі чорнил та крові.
Ми – заточені перли в стінах «шапіто».
Мертві долоні гріють фарфорові ланіти. Ти говориш про любов – падає космос на голий асфальт. Театр спочиває в бокалах. Морфей заблудився в нічному омуті, я відчуваю ти поруч. Ти пахнеш тихим лісом. Я лечу в перламутрі небес під ковдрою твоїх цілунків. Туди, де безодня – райське ложе і замордована скорбота тоне у чаї з лавандою.
