Макарчук Євгенія. Конкурс драбблів
Люди — друга частина імені. з ними хочеться бути. Ти згадаєш — і вже не забудеш, як друга рука, як ложка молока в чай.
Люди — перша зірка на небі. У них хочеться вірити. Ти тягнеш руки — намагаючись підштовхнути. Вони сміються, плачуть, а ти віриш, як Богородиці над дитиною, як побаченому уві сні незнайомцю, як обіцянці перед смертю.
Люди — керосинові лампи. До них хочеться приходити. Вони горять, поки не згасне світ. Яким би тонким не був гніт — у ньому більше олії, ніж землі на цвинтарі, більше сили, ніж крапель дощу в осінніх хмарах, більше світла, ніж у всіх небесних світилах.
Великі, маленькі.
Люди.
