Володимир Михалевич. Конкурс драбблів
Столик біля кав’ярні
Я бачив того літнього пана щодня. Роками. Він завжди був… однаковий. Літній. Сидів біля кав’ярні за отим хитким столиком, куди, мабуть, більше ніхто не хотів сідати.
Учора його не було. І сьогодні теж. Я зупинився. Той столик хитавсь навіть од слабкого вітерця. Сухий каштановий листок впав, шкрябонув стільницю й злетів на землю.
— Він був хорошим роботом, — почулося позаду.
Я обернувся. Старий парубок з райончика, весь такий на адідасі.
— Не витримав нової прошивки.
На вицвілій рожевій футболці чувака я зауважив напис Kill All Humans.
— Це жарт, — пробурмотів андроїд. — Це жарт.
Я кивнув.