Откидач Ксенія. Конкурс драбблів
Останній подих Емілі
Просинаюсь. Руки тремтять, а серце ледве не зупиняється. Здавалось, що все вже залишилось позаду, все це жахіття, яке пройшло через мене, через біль, але десь лунав голос, ніби з самого пекла.
– Жах, жах, жах
Ось, що я почула поки приходила до тями. Голос лунав, ніби з тунелю, ехо яке доходило, здавалось таким чітким, що на мить мене почало нудити. Цей голос, такий рідний, але хто? Хто це каже? Звідки він? Ніби почувши мене через думки, незнайомець починає сміятись мов псих.
– Ха-ха-ха, на що ти очікувала красуня?
– Твої гріхи, завжди будуть з тобою, до кінця останніх днів.
