Гіріч Софія. Конкурс драбблів
В гуртожитській кімнаті безлад.
В моєму серці – лад.
Ми лежимо впритул; хоч ми вдягнені, видається, ми злилися в єдине і нероздільне. Ми ліниво цілуємося, і його долоні лягають на талію, прослизають під кофтину, пестять груди. Ми щойно з вулиці, і його руки – мов крига; мене це не обходить.
Хоч руки крижані, його серце полум’яне.
В його зіницях палає вогонь; на його вустах завмерла ніжність; його долоні в нерішучості застигають.
– Хочеш піти далі?
Я хитаю головою – нам нікуди поспішати. На наших вустах десятитомники мовчазної ніжності. Між нами мільйони фаренгейтів тепла.
– Поки що ні.
Він киває і знову притуляється. Ми мовчки лежимо.
