Орина Ольніченко. Конкурс драбблів
Житнянка.
— Ось.
Левко побачив корзинку, загорнуту у тканину.
— Що це?
— Обід, — Марися пожала плечима, — Матінка наказала.
На полі було спекотно. Сонце ось-ось, мало встати над землею у зеніті.
— Йди звідси, поки тобі в голову не дало.
Дівчина байдуже оглядалася, у стороні побачила інших працівників, а на краю поля виднілося щось таємничо біле, примарне.
— Це що там?
— Марися, — ґатунку хлопець та підняв купу сіна, — Ще тут?
Змахнувши піт з обличчя дівчина попленталася назад. Коси прилипли до спини від чого вона постійно оглядалася назад. Вже біля дороги, її охопив страх. Вона озирнулася, вкотре за цю дорогу, і не побачила на полі ні душі.