Микола Істин (Дідошак). Добірка віршів

Микола Істин (Дідошак), 1972 р.н. –  поет, прозаїк, есеїст.
     Автор книг: «Некстмодернізм постМАЙДАНівського паралельноАТОвського періоду» (видавництво «Час Змін Інформ», 2018 рік), «Всесвіти  душевтілених слів» (видавництво «Терен», 2019 рік), «Еволюція поезії» (видавництво «Фоліант»,2023 р.).
    Публікувався в інтернет-виданнях, в колективних збірниках, і в  літературній періодиці. Зокрема друкувався в газетах: «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Дебют – газета», в журналах «Дзвін», «Дніпро», «Німчич», «Літературний Чернігів».
   Ініціатор створення і організатор заходів літоб'єднання «Планета Наступного Слова» (м. Івано-Франківськ, 2011- 2013 рр. )..
    В 2016 році став  лауреатом і дипломантом  кількох  літературних конкурсів : Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича, Всеукраїнського літературного конкурсу «Відродження Дніпра», обласного Івано-Франківського конкурсу «Перший рукопис», нагороджений спеціальною відзнакою Всеукраїнського конкурсу прози «Крилатий лев». В 2017 році став лауреатом міжнародного конкурсу імені де Рішельє, в номінації поезія.  В 2022 році став переможцем Всеукраїнського літературного конкурсу «Раби – це нація котра немає Слова» (присвяченому Дню української писемності та мови), в номінації «Проза». Лауреат шостого Всеукраїнського літературного конкурсу імені Григора Тютюнника в  номінаціях «Поезія» і «Проза». 
   Вибрані твори перекладені французькою, німецькою, та англійською мовою. Переклади публікувались у французьких літературних журналах: «Comme en poésie», «La page blanche», «L'isthmographe», «Fragile», «L'Épître», «Franсopolis», «Soleil Hirsute»,  «Le Passe-Muraille», «Poetiquetac», та інших…Переклади на німецьку опубліковані у збірниках «Unter einem Apfelbaum liegen», «7 Millionen Tage in der Zukunft»…

ЖИТТЄПИС ПОЕТА

***
Спочатку поет жив в життєпросторі світла
як найяскравішому прояві світу,
там суцільними світильниками
завішані квадрати стелі
в презентаційних залах
сяйвами заливали
його й побратимів
і по перу посестрів,
і самі вони ставали світлом поетичним,
а з паперових їхніх рукописів знову проростали сади заквітчані,
але в реальному світі
було забагато безпросвіття,
із літературними лісорубами,
та деревокнижними згубами,
і через це в часу сувій він згорнув свої аркуші
з зоряними віршами,
перевівши поезію в сутінки,
заховав за лаштунки,
у світі який для поета зробився прірвою,
чорною дірою,
в яку падав так довго що зрештою став
обживатися
в тому летінні письмовим столом
і ліжком,
бо на планетах
у своїх творах
ще не розжився
на життя,
тож мусів пристосовуватись в часопросторах падінь,
виживати в їх найпримітивніших формах подій 
зведених 
до війн,
і в цьому провалебутті –  не все
ділилось на біле і чорне, й не всі,
бо стріляв у нього не лиш чужий
але й свій,
один з засідки заздрості,
другий з захаращень бездарності,
і іншого не залишилося окрім як писати вірші
для себе – для душі,
так як приховані ріки течуть підземні,
як вищелюдські вирують виміри богів наднебесні,
серед спроб і помилок винайдення життя
та виведення  різновсесвіття,
і вийшло у словесних душематеріях відбутись поету,
щоби перетворитись з них на змістоформи нового всесвіту,
із коріння речень з напів ідей
як ніщо
що самоусвідомлюює себе
і цим переходить в щось,
а далі хай з його поетики
виникають закони нової фізики,
і вербальними космосами – поетичноцентричність
концентрується,
чуєте: не обтинайте молоді верліброві віти,
не рубайте римовані віршосади,
не стріляйте 
в поетів,
бо поезія  чи не єдине
що залишиться від цієї днини,
і вона надможливо
перейде
у форму ідеалу
всепрекрасної  всеможливості…

***
В поетичноцентричності філософські формули концентрую,
ідеали відцентровую,
розписую її прекрасність душевну, вічну,
у словах в усіх часах і світах живучу.
Приєднуйтесь мистецькими паралелями
з образотворчими проявами,
долучайтесь похідними  від поезії фізиками
та математиками,
додавайте хімічних сполук,
як усебічну підтримку рук,
хай опіка поезії буде всесторонньою,
з біологією еволюційною,
задля душевнотілесних всегармоній ідеалозвершень,
бо вартісна поезія це знання,
як душі освіта,
з заглибленням до серцевини і нарощенням
стержня
сенсу Всесвіту.
І навіть ті що не звернули уваги
на розквітлу віршодорогу
і пішли словоблудом,
підходьте нехай на другий
акт,
заходьте хоч за куліси, аби у такт,
зробіть нині хоч малість
для збагачень завтрашніх змістів...

***
Не погоджуся щоби література зростала кущем,
невисокість, видану за хмарочоси рукописів стоси, словозасвищу.
Несмаком не вкину
у ментальну корзину
бліду поганку твору
як отруйний
гриб.
Не плескатиму декламуванням безмовних  риб.
Хочу творооновлюватися!
А значить відмовлюся
клонувати за клавіатурою посередність,
котру моніторить пересічність.
Опротестую – щоби для сміттєслова
за урну слугувала голова.
Краще уже попри розпачі й рани,
від літературних революцій та листків вирваних,
стомленими, томів гори перегорнути,
і переосмислення перезавантажити,
заради радості
і сили словесності,
милого майбутнього
творчого всесвітнього…
Прагну – росту словесного дерева
висотою в дива,
перетворення сіл і міст
в поетичний зміст,
злету творів
до інших планет,
проростання ними
всесвітами новими…
А як забракне у людословного людства потуги віри,
то візьмімо, віршовані, собі за повірених
з іще невідомих, в майбутньому прийдених,
з-за меж і можливостей, з дружніх світодомів
інопланетян, і богів…
Душетілословами живімо,
творенням  доброщастявсеможливіймо…

***
Поезіє вседобра не мовчи
через те що війна кричить,
віршосяйні світи і всесвіти
ваше небо не затулити,
яке з тонких матерій в душі як вищість
висотою з вічність,
бо із метою всещастя
ви  –  наступні всесвіття,
і якби люди увірували у вірші добрі,
і політика з економікою покладались би на гуманну літературу більше,
то суспільні устрої й настрої планетарно ставали б добродіями,
і життя земне знецінювалось би смертю менше,
і в цьому істинна поетичноцентричність,
що здатна перетворювати все на щастяпрекрасність,
яку довелося захищати ще на підступах,
на перших поверхах культур,
і хочеться сподіватись що все це заради росту
людей і літератур...

ОСІНЬ СТАНУ ВОЄННОГО

Виходимо з себе як з бомбосховища,
бо осінь пора  збирача.
Хай вродила вона полями мінними
помежи злаками і коренеплодами обласканими сонцем й дощами милими.
Але дощі затяжні не такі як позаминулими
мирними осенями,
бо багато змінилось відтоді,
і тепер вони з шурхотом смертоносних градів.
Нині очі очікують не так зустрічі з птахами перелітними
як з літаками ворожими
які здіймаються зі смуг злітних
щоби нас зі світу вижити.
І метаються зграї ворон
в перемішку з атакою дронів
Осінь ця похилилася
мов покинута оселя,
бо війна
мешканців вигнала.
У нашій вимушеній відпущеності,
в саду запущеному,
у вирви від вибухів як у землі рани
падають золоті ранети.
Час прикрас польових зі снопів та косиць
поміж окопами,
і намист лісових з багряниць
з пожеж опалами.
Листя нині зосінилось
на маскуванні солдат як осяяння.
Захищають наші бійці
жовтих долонь оголених рук дерев місяці.
Жито тут скошене до стерні,
а життя людське від пострілів.
Осене стану воєнного що як туманом тривогою вкрита,
ти панно з золотими косами
розпущеними
по камуфляжах,
подаруй втіленням нашим
добра хоч крихти,
а ми відкриємо для тебе свої душі з квітучими полями
і сонцями поетичними,
щоби не закупорилися
і не розірвалися
як тромби
взаємозв’язки між землею і небом.

ОБТЕСУВАННЯ НЕЗГРАБНИХ КАМІННИХ ВЕЛЕТНІВ

Я сприймав речі як космічні об’єкти,
і у кімнатах як на ландшафтах планет
обживався,
і виходив на вулицю у відкритий космос людей,
із ідей винаходив нові кращі галактики,
і там де закінчувався зміст цього всесвіту,
як папір під рукою,
привідчиняв віршованою філософією
доброї всемогутності
двері в інші…
Був тим поетичним науковцем
що створював з проміжкових станів
безкінечні комбінації прогресій становлень,
і в будь-яких ситуаціях
шукав метафізичні вирішення
та виходи до щастя.
І подібно до композиторської творчості,
словесними римуваннями,
писав звучання майбутньої краси.
Але, коли озирнувся,
на свої помилки,
і на шлях людства та світу –
з образ та страждань,
мук, і вбивств,
то побачив в них незграбних камінних велетнів,
що йшли за мною
(з тих що каменем на душі),
і я розвернувся, та повернув назад,
і як скульптор мови кинувся обтесувати їх словами,
та перероблювати,
на добрих велетнів пробачень,
на великих відшкодовувачів втрат,
задля рівноваги всесвітньої справедливості.
А незграбних ногонаступачів
переточував
на легкі та вишукані «па» балетних танцівників.
І закликав оточуючих бути поблажливими
до словесних прикрас,
котрі створював,
аж до визнання їх невинності.
І нерозсудливі попередні рішення,
тепер виходили в мене 
одні – смішними веселунами,
другі – могутніми звернувачами горів
задля відбудов світобудов
всесвітнього добра.
Бо вирахував що без цих перетворень
всевідновлень доброкраси,
моя повнота щастя буде недосконалою,
і усім нам потрібні –
цінності та ідеали всесвітності!

***
Нам літери від предків
як зарубки на стовбурах древовіків,
мітками символів,
означеннями смислів,
першословесними вибитками наскельними,
буквонадряпинками берестяними,
із часових пролазних пралісів,
від приголосних 
і до голосних,
в бутті німому прорізання голосів.

Так на папері,
та на моніторі,
ми позначаєм шлях свій й світ,
бо мова це палітра творча,
і розбудова тіложивуча,
думок політ.
Душі матерія,
лабораторія,
містерія –
у висловленнях, й перехід в історію.

Лиш не робіть зі слів для себе й інших грати.
Не вчіть по миру як словостріляти.
Не зводь світ слів до політичного проєкту.
Словесне світло не згаси у темній секті.

Без прийняття претензій 
і пояснень без презентацій,
походу
необхідно
щоб від грубих й тимчасових речень
було в поетів так багато зречень.
Щоб із кутовищ примітивних змістів
виходити в поетизації усекрасу всещастя всесвітів!

***
На полях поетичних,
ідеями вседобра, з руки,
подібно зерну пшеничному,
засіяно видрук,
а сходити 
і плодоносити
словесному уже в душах,
і перетворюватись у віршах
на харч,
що вдостач
безболісно
та безкривдно
усіх годуватиме,
і новоріки поезії спраглих напуватимуть,
бо Всесвіт створив людину,
а людина – вербальний космос,
де ідеальність винайдена,
як кращих всесвітів стос…

***
Література
як літер буття наступного туру,
над не писемністю змісту
з неосмисленого Всесвіту.
Віршованими
атомами,
в планетовтіленнях душі,
розширюємо межі –
новими живими світами,
а не лиш як віртуальними чи видрукуваними квітами.
Поетизація світу!
Висловлення нового всесвіту!
Віршами кроки у більше!
Доповнення до Божого, і гармонійно дальше…
Поетичноцентричність літератури:
це всещастя культура,
оновлені сенси,
словесні сенсори,
вдосконалень перезавантаження,
ідеалів посилання,
дорога центральна…