Язловецький замок: фортеця, що творила історію
Серед безлічі замків, що розкидані по території України, Язловецький замок посідає особливе місце. Це не просто споруда, це жива легенда, що зберігає у своїх стінах відлуння лицарських турнірів, інтриг магнатів та шалених битв. Кажуть, що старі стіни вміють говорити. А якщо ці стіни бачили стільки, скільки бачив Язловецький замок, то історій вони можуть розповісти безліч. Цей замок, що пережив численні облоги, зміни влади й історичні катаклізми, сьогодні є одним із найяскравіших свідчень багатого минулого українських земель.
"Ключ Поділля" та його багата історія
Язловецький замок, один із найдавніших на Поділлі, розташований на високому пагорбі в селі Язловець, що на Тернопільщині. Його величні руїни, що височіють над річкою Вільховець, лівої притоки Стрипи, є нагадуванням про багату історію цього регіону.
Перша згадка про Язловець датується далеким 1373 роком. Історія цього містечка нерозривно пов'язана з замком, який справедливо називали "Ключем Поділля". В епоху Середньовіччя він був непереборною фортецею і відігравав вирішальну роль в обороні всього регіону.
Замок у Язловці вперше згадується у 1436 році, коли поляки почали висувати претензії на етнічні українські землі Західного Поділля, щойно визволені від татар. Першим польським воєводою Поділля став Микола Бучацький - представник давнього роду литовського походження гербу "Абданк". Його брат Теодор оселився у Язловці та згодом прийняв прізвище Язловецький. Завдяки надзвичайно вдалому розташуванню на жвавому королівському торговому шляху "Віа Регія" зі Львова до Молдавії Язловець швидко зростав і багатів.
Первісна фортеця, найімовірніше, була дерев'яною, з єдиною кам'яною баштою для посилення оборони. П'ятикутна форма замку, що повторювала контури пагорба, була невипадковою. З заходу його захищало природне укріплення – скелясте урвище, а зі сходу – широкий рів. У гострому західному куті п'ятикутника височіла квадратна вежа, що виконувала функції сторожового посту. Вхід до замку був облаштований на північному заході, а поруч знаходився житловий корпус з криницею, що забезпечував мешканців водою.
У 1448 році Теодор Бучацький зміцнив замок, добудувавши нові оборонні мури зі східного боку дитинця, зберігши при цьому план попередньої фортеці. Оновлений замок залишився видовженим п’ятикутником, з квадратною баштою у східному куті. До східної стіни первісного замку також було добудовано житловий будинок.
У середині XVI століття власником Язловця був Юрій (Єжи) Язловецький — коронний гетьман, а згодом воєвода Руський і Подільський. У період з 1550 по 1556 роки він добудував на південно-західному боці замку найвищу п’ятиярусну башту-донжон (п’ятий ярус не зберігся), яка й досі вражає своїми розмірами та стінами товщиною в 4 метри. У башті були створені потрійні бійниці для ведення перехресного вогню, а на місці колишнього рову збудували двоповерховий будинок з наскрізним проїздом. В’їзна брама розташовувалася на рівні третього ярусу донжона, куди можна було дістатися через кам’яний майданчик і підйомний міст. В’їзд був прикрашений порталом з родинним гербом Бучацьких-Язловецьких, який зберігся до наших днів. Серед замкових брам згадуються Вірменська, Жидівська та Русько-Польська.
Після успадкування у 1575 році Язловецького замку синами Юрія Язловецького – Миколою та Гієронімом – розпочався новий етап його розвитку. Брати провели масштабну реконструкцію, розібравши старі споруди та звільнивши місце для нових. Зокрема, в західному дитинці з'явилася нова напівкругла бастея, а західна та північна стіни були перебудовані. Під ними було зведено новий житловий будинок, що поділив замок на два окремі двори. У східному дитинці у 1599 році з'явилася каплиця та двоповерховий будинок. До наших днів збереглися фрагменти цих будівель, що дозволяють уявити масштабність та розкіш замкового комплексу.
Гієронім був останнім представником роду Язловецьких. Він був одружений з Елеонорою Острозькою, онукою князя Костянтина Острозького. Незважаючи на те, що її дід був палким поборником православ'я, Елеонора була католичкою та активно підтримувала орден домініканців, які на той час мали в Язловці монастир із величним костелом Успіння. У шлюбі Гієронім та Елеонора не мали дітей, і після смерті останнього Язловецького у 1607 році його вдова взяла на себе управління Язловцем. Після її смерті Язловець переходить із рук в руки, ставши на короткий час власністю родин Сенявських, Радзивіллів, Чурилів і Вольських.
У 1643 році новим власником Язловецького замку став польський коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, який славився своєю жорсткою політикою щодо українських земель і, зокрема, запорозьких козаків. Для посилення польського впливу на українські землі та придушення козацьких повстань він ініціював будівництво потужної фортеці Кодак на Дніпрі, яка мала стати форпостом Речі Посполитої на українських теренах. Однак сам Конєцпольський не проживав у Язловецькому замоку та рідко його відвідував.
У 1646 році Язловець успадкував його син, Олександр Конєцпольський. Він отримав військову освіту в Австрії та Італії, брав участь у боях проти татар. Новий власник укріпив замок, що дозволило йому витримати облогу козаків у 1648 році. У наступному 1649 році він розпочав роботи з розширення замкових укріплень, збудувавши Нижній замок — новий додатковий оборонний пояс зі сходу, півдня та заходу. Західна частина Нижнього замку включала двоповерховий казематний будинок з арочним проїздом та двома наріжними бастіонами, до яких прилягали мури з бійницями та невеликими овальними бастеями. Східна частина складалася з двох квадратних башт, з’єднаних між собою муром, до однієї з яких вів підйомний міст. Будівництво Нижнього замку завершили у 1658 році.
Замок над Вільховцем за своєю міцністю та оборонними засобами належав до найкращих фортець краю. Проте, у 1672 році турецька армія під командуванням Хусейна-паші майже без бою захопила фортецю. Вже у 1673 році поляки звільнили Язловець, проте у 1676 році турки знову захопили місто. Язловець став найвіддаленішим форпостом Османської імперії на північному заході, тому османи додатково укріпили замок, розмістили в ньому численний гарнізон, а також заклали великі плодові сади та виноградники. У 1684 році король Ян III Собеський відбив Язловець у турків.
Попри повернення Язловця до складу Речі Посполитої, замок починає занепадати. У 1747 році його новий власник Станіслав Понятовський — батько майбутнього останнього короля Польщі Станіслава Августа — перебудував Нижній замок на палац, використавши для цього камінь зі старої фортеці та нову цеглу. У той час біля палацу був закладений величезний парк, який зберігся до сьогодні. Палац має П-подібну форму та великий парадний двір-курдонер, що відкривається у бік замку і з’єднується наскрізним проїздом з парком. На дверях палацу зі сторони парку і досі можна побачити латинський напис, який був девізом родини Понятовських, що у перекладі звучить як "Добра слава є друга спадщина".
У XVIII столітті Язловець поступово втрачає свій статус жвавого торговельного містечка. З 1777 року замок змінює декілька власників: Потоцьких, Грудницьких та Блажовських. Останній власник зі шляхетського роду Блажовських, Христофор, передав у 1863 році замок монастирю сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, заснованому Марцеліною Даровською. Згодом Марцеліна викупила також і палац, об’єднавши обидві споруди під опікою монастиря. Стіни замку, що колись відбивали ворожі атаки, тепер стають свідками мирного життя: тут розміщуються школа для дівчат та безкоштовна школа для місцевих дітей.
Язловецький замок неодноразово ставав об’єктом наукових досліджень. Так, у 1895-1898 роках археологічні розкопки на території замку проводив Жигмонт Козицький. Пізніше, у 1936-1937 роках, польський архітектор Богдан Гверкен провів комплексні дослідження замку, результатом яких стала фундаментальна монографія "Замок Язловецький".
Язловець зазнав важких випробувань під час Другої світової війни. У 1939 році він увійшов до складу УРСР. У 1940 році Язловець втратив статус міста і був переведений до категорії сіл. З 1941 по 1944 роки містечко перебувало під нацистською окупацією. З невідомих причин у 1947 році його перейменували на "Яблунівку", історична назва була відновлена лише після здобуття Україною незалежності.
Після Другої світової війни, у 1946 році, палац було пристосовано під санаторій для ветеранів війни та хворих на легеневі захворювання. Проте, у 1989 році відбулася часткова реституція: ліве та центральне крила палацу було повернено чернечому згромадженню сестер непорочниць, які були вимушені покинути свій монастир після війни. Водночас праве крило й досі залишається у власності обласного протитуберкульозного санаторію.
Отримавши статус об’єкта національного значення, Верхній замок у 2008 році увійшов до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля".
Легенди про заснування
Існує кілька легенд про походження назви "Язловець". За однією з них, назва утворена зі слів "яз" і "ловець". У минулому "язом" називали густий частокіл, розташований у важкодоступному місці з невеликим проходом, що слугував захистом від непроханих гостей. А охорону цього місця здійснювали мужні "ловці". Така етимологія вказує на те, що Язловець був добре укріпленим місцем, яке мало надійний захист.
Існує ще одна легенда, яка пов'язує назву села з іменем відомого знахаря Яська Ловця. Кажуть, що люди з усіх околиць приходили до нього за допомогою, сподіваючись на одужання. З часом біля його помешкання виникло невелике поселення, яке згодом перетворилося на процвітаюче село Язловець.
Однак географічне розташування Язловця вказує на іншу версію походження назви. Місто розташоване на пагорбі над річкою Вільховець, неподалік впадіння в неї річки Язловки. Імовірно, саме друга річка дала назву населеному пункту. Це географічне розташування надає більш правдоподібне пояснення походження назви, ніж легенди про знахарів.
Язловецький замок: нове життя старої фортеці
Язловецький замок є унікальною архітектурною пам'яткою ХІV-XVIII століть, що має довгу історію. Стіни замку пам’ятають лицарські турніри, шляхетські інтриги та народні повстання. Особливу сторінку в його історії написав Олекса Довбуш, який у 1747 році був ув’язнений у цих мурах.
Сьогодні Язловецький замок – це не просто історична пам’ятка, а й популярний туристичний об’єкт, що продовжує дивувати своєю красою та величчю. Його величні стіни, таємничі підземелля та мальовничі околиці створюють неповторну атмосферу Середньовіччя і приваблюють тисячі відвідувачів щороку.
Замок став декорацією для кількох історичних фільмів, серед яких — історична епопея "Вогнем і мечем" і фільм "Легенда про княгиню Ольгу", що ще більше популяризувало його. Сьогодні в стінах замку проводяться різноманітні культурні заходи, які оживляють його історію.
