Юрій Гундарєв. Казки для дорослих: Дарко
Багато-багато років тому в одному королівстві трапилася надзвичайна подія - несподівано залишив трон король Дарій Восьмий, який правив понад двадцять років…
Відбулося це так.
Король зібрав в урочистій залі всіх підданих і виголосив коротку, але дуже емоційну промову, що складалася лише з одного слова: «Набридло!». Потім він зняв корону, щосили кинув її у відчинене вікно й стрімко вийшов у бокові двері.
Більше ніхто не бачив його у палаці.
Минуло кілька місяців.
Якось два придворних поети Фльор і Шнапс прогулювалися у королівському парку. Часу тепер більш ніж - придворним було зараз не до поезії, а король й у кращі часи не дуже слухав цих поетів, скоріше, робив вигляд, що слухає…
Фльор писав про людей. Причому його цікавила тільки їхня нижня частина, й він сам вважав свої твори надто еротичними для пересічного читача. А от Шнапс про людей взагалі не писав - все більше про томати, огірки, вудки...
-Ось диви, що я знайшов! - раптом промовив Фльор і підняв щось з трави.
-Та це ж корона! - щиро здивувався Шнапс.
Фльор надів корону на голову й задоволено посміхнувся.
-Моя!
-Навіщо вона тобі? - здивовано запитав Шнапс.
-Носитиму замість шапки!..
Раптом вдалині щось загуло.
-Ой, що це? - вмить завмер Шнапс.
Здалеку на них, наче морський прибій, насувалися якісь потужні звуки.
Придворні поети нерішуче рушили вперед.
На смарагдовій галявині, оперезаній ескортом корабельних сосен, перед величезним натовпом хтось тихим голосом читав вірші - високі й теплі, як сонце.
Кожен вірш викликав справжню емоційну бурю - люди радісно кричали, обіймали одне одного і кидали польові квіти до ніг поета…
Фльор і Шнапс пильно вдивлялися у його обличчя, яке до самих очей було закрито капюшоном.
-А хто це? - обережно запитав в одного із слухачів Фльор.
-Це - наша радість! Наше світло! - піднесено пролунала відповідь.
-Та хто ж це? - повторив своє запитання Фльор.
-Це наш улюблений поет Дарко!
Фльор відвів Шнапса у бік й тихо прошелестів:
-Нам ще цього улюбленця не вистачало…
-Паскуда, - додав стривожений Шнапс.
-Пішли до нього, будемо розбиратися!..
Дарко у цю мить читав свої чисті, як колодязна вода, рядки.
-Гей, як там тебе - Дарко наче! А хто тобі дав право читати свої опуси на нашій території? - заволав Фльор.
Запала тиша. Ніхто не хотів зв‘язуватися з придворними поетами. Як то кажуть, від гріха подалі…
-Вся земля - наша територія, - тихо відповів Дарко.
-Ви тільки подивіться, який тут розумник знайшовся? - вступив у бій Шнапс, який завжди шукав привід для бійки, адже ще з дитинства займався якоюсь японською боротьбою. - Збирай свої монатки і вали звідси!
І раптом…
І раптом Дарко відкинув капюшон, і всі побачили красиву, оточену срібною бородою, голову Дарія. Короля Дарія!
Здійнявся неймовірний гвалт:
-Віват, Дарію!..
-Віват, Дарію!!.
-Віват, Дарію!!!
Придворні поети якось машинально взялися за руки і непомітно, ніби чеширські котики, розчавились у натовпі.
Минуло ще кілька років.
Звичайно, після побачення з королем Фльор і Шнапс зразу кинули цю кляту поезію і зайнялися більш серйозними справами. Наскільки відомо, Фльор продає квитки у жіночій лазні. Кажуть, що навіть підглядає у власноруч пророблену дірку, але чого тільки люди не видумають!
А от Шнапс працює у новому пивному барі «Хайнекен» менеджером, ця посада раніше називалася, здається, вишибала. І тут у нагоді японські прийоми, завчені ще з юнацьких років…
Якщо казати абсолютно відверто, то колишні придворні поети даремно так злякалися, адже король Дарій на трон так і не повернувся. А хіба може когось образити поет Дарко, який пише вірші - високі і чисті, як сонце?..
