Наталія Мельниченко. Осокою

Осокою неспокою
Йшли з тобою в парі.
Мов по склу, я за тобою -
Усе далі й далі.
Ти казав:
- Там первоцвіти,
По осоці скраю.
Як будеш мене любити -
Букет набзираю.
Ще казав:
- Там, поміж трав -
Папороті квітка.
Як знайдемо, будеш пава
Ти, моя лебідко.
- Осока вже по коліна,
Милий мій, коханий!
- Як любов жива й нетлінна,
Не страшні ті рани,
Що на тілі ніжно-білім,
Хоч і кровоточать...
Зате ж душі наші цілі -
Їх болі не точать.
- Осока уже по пояс!
Голубе мій, чуєш?
- Ти не плач, кохана, вголос, -
Душу урятуєш.
- Ой осоко, ти, висока,
Хоч трохи пригнися.
-Де ти, мила, кароока?
Спіши, не барися.
- Осока уже по шию,
Дихати ой важко.
- Веду тебе, як умію.
Терпи, моя пташко.
- Де ж ті квіти-первоцвіти
Й папороті квітка?
- Заблукали ми у світі.
Вибачай, лебідко.
- Я заплуталась у травах...
Сонце вже сідає!
- Як зарадить, моя паво,
Тобі - я не знаю...
Осокою неспокою
Йшов назад без пари,
А у небі наді мною
Скупчилися хмари.
- Ой ви, хмари, дощу дайте -
Густого, рясного.
Поміж трав та заховайте
Милому дорогу!
Посипався дощ стіною -
Став коханий рястом...
Осокою неспокою
Не шукайте щастя.