Емма Андієвська. Тема: Коні
ТЕМА: КОНІ
(Поема)
Кавунний кінь
Замість сонця
У царстві сонному —
Проміжні відтінки глушить.
Поруч лоша,
Усі кінці в воду,
Зелене, мов ярина,
То зануриться, то знову вирина —
Тяжко служить:
Обережно
Найменший відтінок
Посилює до безмежного
(Уві сні
І проміжне
Мусить бути збережене),
Робить усе
Плинним, унутрішнім.
В душі протяг
За — і проти.
Осінь усіх основ
Нового коня снує —
Щоб коня можна було
І їсти, і пити, і просто перепочити,
Бо так не кінь,
А вогненна холоша
Усіх перематлошує
(Замість вабити —
Кінь — вибух;
Самі тельбухи
Сон вистелюють):
Хтось собі
Якусь подобу намітив,
А тут кінь,
І від подоби і сліду---
Коня витівки
Подобу витовкли.
Сон засновують
Наї іншій основі.
Вводять ящурну мову:
Оглух — і той
Невимовне
Говорить скоромовкою.
Усе неясне
Прояснюється
Такою всевидністю,
Що зразу ж стає на заваді.
Сой знову лагодять
На інший лад.
Кінь, у зернятах,
Як полуниця,
Не може зупиниться,
Аж піниться:
В коня зі шпарок на спині
Пушком качати
Сонця скочуються
В щавлеві випари
(Все діється нараз
В кількох вимірах).
Кавунний кінь падає —
Багатогоіощинне бачення зору
Робить коня непрозорим,
Хоч крізь птахів,
Мов крізь решето,
Видно прозорих решту —
Вигорів кінь
До наступної зорі.
Підвівсь ріллястий кінь
Початку і кінця,
їсть серця
(Кінь, розсипчастий, як полова,
Ніяк його не вполюєш,
Вирветься і з-під поли),
Та раптом і він,
Мов глек,
На друзки
Об сну наймедузніше бильце,
Порушивши світобудову.
Сну упорядники
(Від пояса висять млинці
Замість штанів),
В голосі лобода,
Радяться:
«Нехай новий кінь виника
З сирого душі тайника!»
Кінь довгий, мов стружка,
Народжений з подушки,
Весь — подув
Усім на подив.
Вухами стриже —
Сипле стрижів
Сну всеохопного,
І вже й його ухопило. . .
Постас кінь потопу.
Кінь, мов мідна труба,
Так тільки й жахкіаіє,
Сон повнить жахом,
Мури в землю входять
Від одного подиху —
Не кінь, а лійка на лихо,
Ледве його здихалися,
Щоб знову віддих.
Сну трикутники
До вітру прикуті.
Дуплавий вітер
Терницю крутить —
Кінь, мов вогник,
Ввігнутий всередину,
Творить осередок
(Кінь без попередників).
Поземний сну речник
На плечах плачу виїжджає.
Виїжачує речення:
«В заглибиніах
Коні лежали б
Набряклими баклажамами,
Іржали б іржу на вітер,
Творили б відтинок світу —
Не сон би, а цвіт
До самих голінок
На дні всесвігнього відра,
А так повна зрада!»
І речник ридма,
Світла ж повні груди,
Хитає ону споруди —
Коней осоружнює.
«Сон усіх основ
Мусить усе від почіатку!» —
Чітко
Чути
Речника оприлюднення
(Сказав і розквітнув канною,
На всю свідомість
Сплеснувши руками).
Й те, що було досі,
Береться досвітками.
Тільки сонне речення
Сну речника
Стоїть сам-як-палець,
І не зникає.