5 дивних горорів 2024 року, які експериментують із візуальним стилем

Незабаром настане час підбивати підсумки року, а доки не посипалися фінальні списки, можна встигнути підсвітити релізи, які могли залишитися непоміченими. Розповідаємо про п'ять горорів 2024 року з незвичайними візуальними рішеннями, що запам'ятовуються мізансценами та сміливими заграваннями з правилами жанру.

1. Єретик

«Єретика» все ще можна застати в кіно: повільний трилер від студії A24 дістався нашого прокату одночасно з усім світом. Насамперед фільм приваблює похмурою стороною британського романтичного героя Г'ю Ґранта: з віком актор розширив амплуа і з кожною новою роллю вражає публіку. А ось фанати жанру залишилися у змішаних почуттях: режисери Скотт Бек та Браян Вудс запропонували швидше не захоплюючий горор у замкнутому просторі, а розмовний трилер. І треба визнати, що, незважаючи на малу кількість дії в кадрі, саме розмови дійсно заворожують і змушують ловити кожне слово, в тому числі завдяки роботі оператора Чон Джон-хуна, який захоплено показує навіть просту вітальню (що вже говорити про підвал затишного будиночка) .

Проповідники помінялися місцями: дві мормонки (Софі Тетчер та Хлоя Іст) у рамках місіонерської діяльності прийшли до пенсіонера-інтелектуала містера Ріда (Грант), щоб навернути його у свою віру. Перше враження швидко йде, а чарівність чоловіка стає все більш страшним.

2. Переслідувач

«Переслідувач», а вірніше, Strange Darling став локальним інді-хітом і претендує на статус культового горору цього року. Насамперед зачаровує форма — події у картині ДжейТі Моллнера показані нелінійно. Розповідь роздроблена на частини, які в рандомному порядку демонструють глядачеві історію переслідування: чоловік із рушницею (Кайл Галлнер) женеться за дівчиною у червоному комбінезоні (Вілла Фіцджералд). Головна інтрига, може, придумана і не надто витончено, але візуальна стилістика картини підкуповує моментально: оператором стрічки виступив Джованні Рібізі — брат Фібі з «Друзів». Саме час приєднатися до суперечки синефілів: одні вважають, що фільм збагатив жанр новим підходом, інші — що це була ефектна стилістична вправа і не більше. Принаймні «Переслідувач» — кіно, що точно запам'ятовуються.

3. Природа насильства

«Природа насильства» — ще один інді-горор, який зачепив відданих фанатів жанру за живе. У дебютному повному метрі Кріс Неш об'єднав два, начебто, полярні напрямки: слешер і slow burner. У результаті ми спостерігаємо повільну споглядальну картину, де дія показана від імені маніяка містичного походження. Здоров'яний дитинка з тесаком ходить і рубає дуже нахабних підлітків. Як і у випадку з «Переслідувачем», експеримент швидше вийшов формалістський, ніж драматургічний: ми мало дізнаємося про суть маніяка, але в рамках атракціону невідривно слідуємо за ним по п'ятах. Незважаючи на галони крові і досить жорстокі розправи, видовище вийшло фактично медитативне — чи то ембієнт, чи то летсплей без коментарів.

4. Зозуля

«Зозуля» долетіла до наших кінотеатрів із Берлінського кінофестивалю, де фільм був показаний у паралельній програмі. Режисер картини Тільман Сінгер відзначився по-справжньому дивним та синефільським дебютом Luz, тож очікування від другої картини були відповідні. Почасти «Зозуля» вийшла куди більш глядацьким і компромісним фільмом зі зрозумілою екологічною повісткою. Але багато візуальних та музичних рішень справді вражають, як і робота з фактурою в кадрі.

Після смерті мами Гретчен (Гантер Шафер) змушена разом із новою родиною батька переїхати на гірський курорт до Німеччини. Там вона влаштовується працювати менеджером у місцевий готель, яким володіє містер Коніг (Ден Стівенс) — роботодавець батька та вкрай підозрілий тип. «Зозуля», як і інші фільми з топу, підкуповує дизайном, але раз у раз просідає сценарно — тож залишається любити очима.

5. Чудовий, темний та глибокий

Фільм, що народився з рядків вірша, навряд чи може використовувати стандартний наратив. Назва та відправна точка історії the woods are lovely, dark and deep — рядок із вірша американського поета Роберта Фроста. Дебютантка у режисурі Тереза ​​Сазерленд поєднує страх перед лісом та лавкрафтіанські мотиви з внутрішніми переживаннями героїні. Леннон (Джорджина Кемпбелл) влаштувалася на роботу рейнджера в національний парк, щоб шукати туристів, що заблукали, і знайти того, кого сама колись втратила. І якщо сценарний портрет героїні дещо підводить, то переходи між світами – містичним, підсвідомим та реальним – справді виконані винахідливо. Стрічка раз у раз нагадує одну з найкращих ігор року Alan Wake 2.