Ірина Жиленко. Казки буфетного гнома
КАЗКИ БУФЕТНОГО ГНОМА
(збірка віршів для дітей)
ЖАР-ПТИЦЯ
Сусідка моя — чарівниця —
годувала надвечір родзинками
у клітці золоту Жар-птицю
з очима-намистинками.
І як воно трапилось — хто його зна —
та тільки дверцят не замкнула вона.
Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,
і враз освітилась казково столиця.
Летіла все вище, так гарно, так вільно,
як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...
Дорослим і дітям
яснішали лиця:
«Як хороше жити
під сонцем Жар-птиці!»
І тільки ота трьохсотлітня ґава,
яка себе називала Павою
(старезна, без ока, та ще й кульгава),
знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.
І вся вороняча орава
зчинила люту стрекотняву:
«Вона яскра-яскра-яскррава!
Таку чужу нескромну птицю
тримать годиться
тільки в клітці!»
Вже третій день — нема Жар-птиці.
І людям посмутніли лиця.
О, не сумуйте. Її нема,
бо — розумієте? — зима.
Жар-птиця ж — птаха екзотична,
південна, до снігів незвична.
Ну, от і простудилась трішки.
Лежить вона терпляче в ліжку,
п’є молоко, клює родзинки,
чита «Барвінок» і «Мурзилку».
Пішли на лад у неї справи.
І скоро знов злетить вона
на злість лихим, кульгавим ґавам,
на новорічну радість нам!
* * *
ПІДКОВА
Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала, —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» —
Й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі...
Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада...
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись... І полягали спати.
* * *
ГНОМ У БУФЕТІ
Ти знаєш, у нашому домі,
в старому буфеті, давно
живе мій добрий знайомий –
старенький буфетний гном.
Він знав ще дідуся хлоп’ям,
а маму — малим дівчатком,
гукав пустунам: «Ай-яй!»,
Слухняним давав шоколадки.
Замкнувши буфет на гачок,
золотить на свята сервізи.
Багріє його ковпачок
за склом серед вазочок різних.
Він любить какао пить,
смоктати м’ятні гостинці.
Так довго і солодко спить
в старій музикальній скриньці.
Навчився він чемних манер
в одної маркізи з фарфору.
Сказала маркіза: — Тепер
дружити із вами не сором.
Ви просто — франтом, хоча
втягніть у петлицю троянду.
І прошу до мене на чай
Разом з цвіркуном-музикантом;
Століття, і друге, і третє, —
прислухайся! — чуєш? – завжди
клопочеться гном у буфеті,
бормоче, зітха, шарудить.
І тупа, і плямка в куточку,
і дзвонить в буфетні шибки.
І в довгі засніжені ночі
нашіптує дітям казки.
* * *
СНІГ
Це був час привітань, подарунків і телеграм.
Це був час, коли спали ведмеді у сніжних заметах
І казки бубоніли опівночі гноми в буфетах.
Це був час, коли сніг голубів, рум'янів і дзвенів,
продавались ялинки, і свічі, і м'ятні гостинці.
Це був час, коли десь, за снігами, світилось мені
негасиме вікно золотого мойого дитинства.
І трояндами пахли сніги.
І рожеві були.
І фіалками пахли сніги.
І блакитні були.
І рум'яні, веселі,
такі дорогі-дорогі,
у ласкавих постельках
синочки і доні росли.
А над ними — смички голубі
цвіркунів-музикантів,
а ще вище — схвильований бій
новорічних курантів.
І усе тут — для них, для малих —
від землі до небес:
мир, дарунки, і сніг,
і торбина веселих чудес.
* * *
ЛИСТ ДО ДІДА МОРО3А
Здрастуй, добрий Дід Мороз!
Ми сім'єю — мама, тато,
доня, син і пес Барбос,
чиж і сіре кошенятко —
пишемо тобі листа.
Отже, так.
В новорічну ніч, будь ласка,
подаруй синочку казку,
подаруй горбоконика
та ще шаблю й будьонівку,
сього-того, те і се,
що торбина принесе.
А до того і до сього
дай ще братика малого.
Доні — дай летючий бант,
щоб літати мав талант.
Хоче дівчинка літать —
отже, хай собі літає.
Ну, а ще їй треба дать неба,
без кінця і краю.
Те і се й до того-сього —
всяке інше, що даси.
Та ще братика малого
чи сестричку принеси.
А дорослим — що їм треба?
Мамі — тільки зірку з неба,
того-сього, се і те,
щастя-долі для дітей.
Та іще одного сина,
та ще донечку красиву,
та ще сукню синю-синю.
Хай волошкою цвіте!
Тато дуже мало просить.
Подаруй йому, Морозе,
бутси і футбольний м'яч,
галстук і квиток на матч,
трьох синів, на нього схожих,
трьох дочок, ясних і гожих,
і цитриновий бісквіт,
та ще цілий білий світ.
Ну, а нашому Барбосу
подаруй мішок ковбас
і попонку, щоб в морози
він не мерз ніколи в нас.
Подаруй чижу — терпіння.
Хай весни терпляче жде.
Ми пташину неодмінно
випустимо в небо синє
у ясний квітневий день.
Розфарбуй чижу крилята
і насип йому багато
сього-того, того-сього,
щоб утішити малого.
Хай по жердочці стрибає
і подзьобує крупу.
Хай нам весело співає:
«Чижик-пижик, де ти був?»
Ну, а нашій киці сірій
треба чапики тепленькі,
і щоб їх було чотири,
і щоб чапали тихенько.
Та ще голос тихий, ніжний
кошеня щоб мало.
Щоб під нього так утішно
й солодко дрімалось.
Всім нам — іграшки, гостинці
дай усього, не жалій.
Щоб було і на ялинці,
щоб було і на столі.
Не лише для нас —
для всіх принеси хороший сніг,
урожай, бадьорий настрій,
мир, і злагоду, і щастя.
* * *
КІТ-ВОРКІТ
Знаєш, в нашім місті є
новорічне ательє.
В ньому шиють сови
заметіль шовкову.
Тут фарбують палітурки,
І прикраси, і свічки,
а сніжинкам і снігуркам
тут золотять каблучки.
Йшов по місту Кіт-Воркіт -
чорний, чорний, чорний.
Зазирнув куди не слід,
ще й вмочив куди не слід
вуса, хвіст і морду.
Зашипіли сови: «Брись!»
Кіт чкурнув за браму.
У вітрину подививсь
і аж зойкнув: «Мамо!
Чи це я? Чи це не я?
Чи це кіт із дальніх міст?
На всю вулицю сія
золотий розкішний хвіст!
Золоті вусища!
Золотий носище!
Це тепер не Кіт-Воркіт,
а бери вище!»
Вище, вище, на горище,
по деревах, по дахах.
Місяць вигукнув: «Дружище!
Посвіти за мене, га?»
Здивувались ліхтарі:
«Чудеса, одначе!
Замість Місяця вгорі
світить хвіст котячий».
Ходить Котик між зірок,
між хмарок, за кроком крок,
темне місто осяває,
і зітхає, й позіхає:
«Скукота яка! Ні мишки...»
Знудьгувався Кіт-Воркіт
за дворами, за горищем,
де прожив багато літ.
І украдьки нижче, нижче,
з хмарки — на підйомний кран,
потім з даху - на горище.
І блаженно: «От де рай!»
Він тепер живе усмак.
Утікає від собак.
їсть мишей, сальце краде.
А коли покличе Місяць —
він і вухом не веде:
чули вже, мовляв, цю пісню.
Може, так воно і слід.
Небесам не личить Кіт.
«Місяць краще!» — скаже всяк.
Ну, а Кіт своїм хвостищем
хай освітлює горище.
Чи не так?
* * *
ДАВАЙТЕ ДРУЖИТИ
Один манекен, синьоокий шатен,
сказав манекену в хустинці блакитній:
— Давайте із вами дружить, манекен!
— Я згодна. Так сумно без дружби на світі!
Машини гукали до коней: — Дружімо!
— Дружімо! — гукав прапорець до пташини.
І фара сказала до другої фари:
— Давайте дружити. Ми з вами до пари.
І чемно звернувся собака до киці:
— Ох, вічно ми в сварці.
Куди це годиться?
Давайте із вами дружить відсьогодні! —
І киця сказала: — Я згодна,
я згодна! —
І мишці шепнула зворушена киця:
— Ох, вічно ми в сварці.
Куди це годиться?
Давайте із вами дружить відсьогодні.—
І мишка сказала: — Я згодна, я згодна!
От бачите, скільки хороших подій!
І скільки чудес і щасливих надій.
І навіть вода прошептала вогню:
— Давайте дружити. Я норов зміню.—
Вогонь аж зацвів:
— Я про це і не мріяв.
Я згоден, мій друже,
але — без обіймів...
* * *
ЯГУАРИ
Хай запам'ятає кожен —
люди, птаство і звірята:
в новорічну ніч не можна
ні сваритись, ні кусатись.
В ніч таку по тротуарах
ходять чемні ягуари,
некусючі, симпатичні,
чужодально-романтичні
Ходять в парах ягуари
в планетарій, на каток,
на каток і в планетарій —
ягуародитсадок.
Їх зустрів і ледь не вмер
з ляку міліціонер.
Загукав і засвистів:
— Хто вас в Київ пропустив?
Я не вірю у казки.
Ягуари — хижаки.
Ягуари — людожери,
ягуари — дикуни.
Навіть міліціонерів
без страху їдять вони.
Не пущу я хижаків
до планетарію.
Геть ідіть в свою країну
Ягуарію!
І сказали ягуари: — Любий дядечку!
Ми маленькі ягуари,
дошкільняточка.
Ми ні в кого ще не зжерли
ні мізинчика.
Ми купили ковзани у магазинчику.
Ми маленькі ягуари з Ягуарії.
Ми так хочем побувати в планетарії.
Ми побудем зовсім трішки
в планетарії.
А тоді підемо пішки
в Ягуарію.
