Уривок з книги «Життя у середньовічному замку». Френсіс та Йозеф Ґіси. Видавництво «Лабораторія»
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві «Лабораторія» очікується з друку книга «Життя у середньовічному замку». Публікуємо уривок з книги.
Середньовічна історія оживає у дослідженнях на замку Чепстоу, розташованому на кордоні між Англією та Уельсом. Френсіс та Йозеф Ґіси пропонують подорож у змальоване до дрібниць повсякденне життя Середньовіччя. Видатні дослідники розкривають таємниці життя тих людей, для яких замок був центром існування — від лордів і леді до простих мешканців навколишніх сіл.
Яку роль відігравав замок? Що носили, їли і як проводили вільний час вельможі і прості люди? Чи правда, що правила сексуальної поведінки забезпечували суспільний порядок? Автори розкривають важливу роль честі в середньовічній культурі, процеси посвячення лицарів та заходи, які використовувалися замками для захисту від зовнішніх загроз.
Книжка «Життя у середньовічному замку», яка скоро вийде у видавництві Лабораторія, — це ключове джерело пізнання епохи лицарів і королів.
Завершення одного з днів у замку: уривок з книжки «Життя у середньовічному замку»
Під час обіду, навіть у звичайні дні, людей розважали музикою, жартами та оповідками. У багатьох господарствах регулярно наймали арфістів та менестрелів.
Арфіст Адам був членом двору Бого де Клера, а часом Бого наймав акторів (ystriones) і хоча б раз — блазня (ioculator), Вільяма Пілька Салісбурського. Коли трапеза закінчувалася, хтось із гостей міг потішити компанію піснею; багато лицарів та баронів складали пісні у традиції труверів — лицарів-поетів, які були трубадурами Півночі (хоч в деяких випадках мелодії до їхніх віршів, імовірно, писали професійні мандрівні менестрелі, яких називали жонглерами). Часом їм акомпанували арфа, лютня чи фідель — прародичка скрипки.
Іноді акомпаніатор грав акорди як прелюдію до пісні чи поодинокої фрази; іноді співак акомпанував собі сам на фіделі й програвав мелодію ще раз після того, як закінчував співати, — як коду. Куплети (французькою) були складними за формою та стилізовані відповідно до теми, яка зазвичай підпадала під одну з визначених категорій: світанкові пісні, в яких коханці розлучаються, як сходить сонце, пісні для прядіння, політична сатира (sirventes), плач, дебати, любовні пісні. Були також травневі пісні, як, наприклад, відомий вірш Бернарда де Вентадура, протеже Елеонори Аквітанської (нотний стан сучасний; середньовічна музика зазвичай записувалася без поділу на такти, ритм забезпечували слова). Винятком була поліфонічна музика, де точний час був необхідний для синхронізації.
Іноді співали пісні, де приспів повторювали хором; були також лейси, в яких кожен куплет мав різні структуру та музичне оформлення.
Трапеза закінчувалася, столи прибирали, компанія знову мила руки й поверталася до післяобідніх завдань та розваг. На свята «після обіду леді та парубки танцювали і співали кероли», як описує нам «Кастелан з Кусі». Керол — це вид кругового танцю, в якому танцівники бралися за руки, співали та кружляли. Гості розважалися, граючи у вітальні ігри, наприклад, у гарячі молюски (hot cockles). У цій грі гравець із зав’язаними очима ставав навколішки, а хтось інший ударяв його. Перший гравець мав відгадати, хто саме вдарив його. Також популярною була версія жмурок, яка називалася «Сліпий каптур» (hoodman blind). У ній гравець надягав каптур задом наперед і намагався зловити інших. У «Кастелані з Кусі» йдеться, що «після обіду подавали вино, яблука та імбир; хтось грав у нарди й шахи, хтось ішов ставити пастки на соколів.
Шахи, які були дуже популярними, мали два способи гри: перший дуже схожий на сучасний варіант, а другий простіший, із використанням кубика. У двох випадках часто робили ставки — у домашньому обліку Джона Брабанатського записано, що одного разу у грі в шахи програли два шилінги.
У кості грали всі верстви населення, навіть духовенство. У рахунках Бого де Клера записано, що на Трійцю 1285 року він отримав три шилінги, щоб грати в кості. Гра в кулі — улюблена розвага на вулиці — також супроводжувалася ставками.
Відпочинок передбачав також катання на конях. Матвій Паризький несхвально описував, як Генріха ІІІ, його зведеного брата Жофрея де Лузіньяна та інших дворян під час прогулянки садом закидав торфом, каміннями та зеленими яблуками один із капеланів Жофрея, чоловік, «який виконував роль дурня та бовдура для короля… й чиї висловлювання, мов дурного блазня… викликали у них сміх. Під час своєї буфонади капелан зайшов так далеко, що вичавив собі в очі недостиглий виноград, мов якийсь божевільний».
Вечеряли пізно по обіді. Роберт Гроссетест рекомендував подавати «одну не дуже ситну страву, а також страви легші й сир». Також була пізня вечеря, безпосередньо перед сном, що викликало сумніви в таких моралістів, як Роберт Меннінг, який описував опівнічні «пізні вечері» лицарів, «коли лорди вже пішли спати», як породження обжерливості та марнотратства, що й казати про розпусту
Роман L’Escouf le («Повітряний змій») описує вечір у замку після вечері: граф іде відпочити перед вогнем у кімнаті дівчат, знімає сорочку, щоб йому почухали спину, й кладе голову на коліна героїні Еліс, поки слуги тушкують фрукти над вогнищем.
Домочадці йшли спати рано. Посібники з управління господарством описували, що має робити камергер, аби підготувати лорда до сну: Зніміть його мантію й принесіть накидку, щоб він не мерз. Тоді посадіть його перед вогнем, зніміть взуття та панчохи… розчешіть волосся, відтак розстеліть його ліжко, постеліть простирадло та подушки, а коли ваш володар буде в ліжку, запніть штори… тоді виведіть кота чи собаку й переконайтеся, що біля володаря стоять миска й нічний горщик. Тоді попрощайтеся належно, щоб ваш володар міг спокійно відпочити.
