Екстраверсія
Екстраверсія (ТЕАТРАЛЬНА)
Англ.: expression; нім.: Ausdruck; ісп.: expresión; франц.: expression.
1. Драматична, або, інакше, театральна екстраверсія, як і будьяке вираження
художнє, традиційно вважається екстер’єризацією і розкриттям глибинного сенсу
та іманентних елементів, а отже рухом зсередини назовні. Саме акторові, як останній інстанції, належить роль відкривача сенсу. Його завдання – “інтегрувати поета в свою гру, розкривати перед нами найпотаємніші поетові інтенції і відкрито демонструвати перлини, заховані в глибинних пластах” [Геґель (Hegel, 1832 : 368)]. “Ви словлювання”, “викидання” значення якнайдосконаліше реалізує актор (відповідно до класичних догм) жестами і пластикою.
Класична теорія вираження імпліцитно стверджує, що сенс задано в тексті заздалегідь, а вияв його є тільки вторинним процесом “екстрагування” на основі попередньо закладеної ідеї. В основі вираження лежить саме естетичний досвід автора.
Частину цього досвіду й показує глядачеві актор. Такий підхід передбачає надання
виняткового значення “ідеї” й довіри сенсові, який закладається задовго до екстраверсивного вияву навіть на шкоду зображуваному “матеріалові”.
Нині спостерігаємо тенденцію до відокремлення змісту від форми. Сучасний
твір вважається продуктом творчості, а не зображенням дійсності. Попоредній світ
не відображається в драматичному творі. Його подано певним способом репрезентації та формою драматичного твору. Незважаючи на назву оформлення змісту, тобто зміст, втілений у певній фрормі, чи на манеру викладу, чи на архітектоніку, чи на означальну практику, врештірешт завжди отримуємо органічну думку та її вираження з обов’язковим зв’язком між ними. Говорячи про театр, зауважмо, що сьогодні в поставах експериментують над засобами вираження й властивою для них режисурою творення такого сенсу, якого не заклали заздалегідь. Режисер маніпулює сценічним матеріалом, надаючи можливість глядачеві посвоєму прочитати п’єсу. Іноді таке прочитання буває фальшивим, нецікавим і незначущим, проте при ньому виникають принаймні питання до тексту та сенсу. Так само і актор свідомо відбирає потрібні знаки для досягнення задуманого ефекту, а не просто для розкриття ідеї, яку легко збагнути (прочитання).
2. Для актора однаково важливими є екстраверсія емоцій і оформлення їх у жести,
прзначені для сприймання глядачами. Таким чином, екстраверсія емоцій – це не тільки результат впливу внутрішнього світу на зовнішній, але також і навпаки. Як зазначав Ж.Копо, “екстраверсія емоцій залежить від їхньої адекватності” (J. Copeau, 1974 : 211)
