Вирощені в лабораторії клітини мозку вміють грати в комп’ютерні ігри – тож вони можуть претендувати на законні права?
Автор: Джошуа Джовіт, професор правознавства Ньюкаслського університету.
Історія наче з наукової фантастики: вчені виростили клітини людського мозку в лабораторії та навчили їх грати у відеогру Pong, схожу на сквош чи теніс. І це не сценарій фантастичного фільму. Науковий прорив стався в лабораторії Мельбурна (Австралія), піднявши важливе питання правового статусу так званих нейромереж.
Клітини є власністю дослідницької групи, яка їх створила, чи заслуговують на якийсь особливий статус або навіть права?
Це питання вимагає відповіді, бо здатність грати в Pong може бути ознакою того, що лабораторно вирощені клітини мозку набули свідомости в сенсі здатности сприймати зовнішній світ і реаґувати на нього. Існує загальний консенсус щодо того, що свідомість є важливою передумовою для отримання морального статусу. Фахівці з етики вважають, що свідомі істоти мають моральне право на те, щоб з ними добре поводилися, а визнання важливости свідомости дедалі частіше впливає на дослідницькі практики із залученням тварин.
Якщо мельбурнські нейрони свідомі, це може означати їх здатність страждати – можливо, через відчуття болю або іншого дискомфорту, якого можна було б уникнути. Оскільки існує загальний моральний консенсус, що ми не повинні завдавати невиправданих страждань, це може означати, що існують моральні обмеження щодо роботи з цими нейронними мережами.
Варто зазначити, що група дослідників, яка створила клітини, не вважає, що вони вже набули свідомости, оскільки закрита система, в якій проводився експеримент, означає: навіть якщо ми визнаємо, що нейрони реаґують на зовнішній стимул, ми все одно не знаємо, чи вони роблять це свідомо та з розумінням того, які наслідки можуть мати їх дії. Але з огляду на останні результати досліджень, не виключено, що наступним етапом може стати свідомість. І якщо це правда, на цю технологію повинні звернути увагу не лише фахівці з етики, а й законодавці.
Правова проблема
Це пов’язано з тим, що від часів Римської імперії закон поділяв всіх на осіб і власність. Правоздатними є суб’єкти права («правові особи»), в той час як власність, навпаки, не здатна мати права. Отже, якщо ми вважаємо, що наші нейронні мережі незабаром можуть набути морального статусу і що це має бути відображено в їх правовому захисті, нам потрібно буде визнати, що вони вже не власність, а суб’єкти права. Випадок із Гепі, слонихою із зоопарку Бронкса, яку учасники кампанії на її захист хотіли перевести в слонячий заповідник, показує нам, чому ми повинні проявляти ініціятиву в цьому питанні.
Нещодавно нью-йорським судам було поставлено питання, чи має Гепі право на свободу, і вони відповіли негативно, оскільки вона не є суб’єктом права. Існує чимало публікацій на цю тему, але для нас ключове значення має висновок судів, які визнали Гепі моральною істотою, яка заслуговує на захист її прав, але судді не могли нічого з цим вдіяти. А все тому, що зміна її правового статусу з власности на особу стала б надто радикальним кроком. Натомість, це мала би взяти на себе законодавча влада, яка вирішила нічого не робити.
Визнаючи моральну вимогу, яку вони не можуть забезпечити, суди – і закон в цілому – підживлюють те, що, на їхню думку, є несправедливістю. Це особливо шокує, якщо врахувати, що термін «суб’єкт права» ніколи не означав те саме, що й слово «людина». Протягом усієї історії правових систем у різних куточках світу ми бачили храми, ідолів, кораблі, корпорації і навіть річки, які класифікували як суб’єктів права. Тож це означає лише те, що носій цього статусу має юридичні права.
Урок, який ми можемо з цього винести, полягає в тому, що нам потрібно передбачати у законодавстві можливі в майбутньому зміни. Краще діяти на випередження, щоб уникнути передбачуваної проблеми, ніж намагатися вирішити її, коли вона вже настала.
І, як ми вже згадували вище, ця проблема цілком передбачувана у випадку мельбурнських нейронів. Навіть якщо вони поки що не свідомі, потенціял для цього існує – і тому ми повинні поставитися до проблеми серйозно. Бо якщо ми визнаємо, що ці мережі свідомі і саме тому мають моральний статус, то бажано, щоб закон це відображав і надавав відповідний їх потребам захист.
Це не є революційним твердженням, і ми вже стикалися зі схожою дилемою раніше. З появою технології ЕКЗ наприкінці 1970-х років законодавство вперше зіткнулося з питанням правового статусу ембріонів in vitro. Тоді ухвалили рішення про вивчення моральних питань, що виникають у зв’язку з цією новою технологією, в результаті чого з’явилася доповідь Мері Ворнок з низкою рекомендацій. Вони лягли в основу законодавчої бази Великої Британії щодо ЕКЗ, створивши свого роду «третій статус» для цих ембріонів – неповних суб’єктів права, але зі значними обмеженнями щодо того, що з ними можна робити, через їх моральний статус.
Вплив доповіді Ворнок помітний і сьогодні, тому вочевидь аналогічний підхід може бути використаний і щодо порушених у Мельбурні питань. Так, залишається багато невирішених питань про можливості цих нейромереж, і ми цілком можемо дійти висновку, що поки що вони не заслуговують на правовий захист.
Але, безумовно, ця технологія порушує достатньо питань, на які варто шукати відповіді.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Lab-grown brain cells can play Pong – so should they have legal rights?» в журналі The Conversation 2 листопада 2022 року.
Переклали Ліана Верещака та Ірина Тесленко.
