Більшість наших страждань – це не хвороба, а набута реакція на негаразди

Автори: Крістен Сайм, антропологиня-еволюціонистка, постдокторська дослідниця Амстердамського вільного університету; Едвард Гаґен, професор еволюційної антропології Університету штату Вашингтон, Ванкувер.

Психіатрія розглядає поширені психічні розлади, депресію та тривожність, як хвороби. Ми як біологічні антропологи вважаємо, що це величезна помилка. Дослідники в нашій галузі схильні думати про людей так само, як ми думаємо про шимпанзе, макак та будь-яких інших тварин на планеті. Ми визнаємо, що люди, як і всі інші види, еволюціонували в середовищі, що створило багато проблем, таких як хижацтво, голод та хвороби. Тобто людська психологія добре пристосована до вирішення цих проблем. Проте психіатрія значною мірою ігнорує наслідки еволюції людини для психічного здоров’я (існує розділ «еволюційної психіатрії», але він має обмежений вплив).

З часом види пристосувалися до свого навколишнього середовища через процес природного відбору. Будь-які випадкові генетичні мутації, які мали тілесні або психологічні наслідки, що підвищували шанси особи на відтворення, з більшою ймовірністю передавались і частішали в наступних поколіннях. Відповідні гени створили (у поєднанні з іншими генами) складні адаптації для відтворення, не обов’язково для збільшення шансів на виживання чи благополуччя. Генетична мутація, що посилила схильність людини відчувати насолоду і не турбуватися про ворогів, не протрималася б довго в генофонді. Ми вважаємо, що цей безперервний процес має багато наслідків для досліджень психічного здоров’я.

По-перше, еволюція не сформувала людей вічно щасливими або звільненими від болю. Навпаки, ми розвивали нейронні ланцюги болю, тому що наші предки, які відчували фізичний біль у відповідь на загрози навколишнього середовища, могли краще уникнути або пом’якшити ці загрози, перевершуючи своїх однолітків, які його не відчували. Так само, як ми еволюціонували для відчуття благополуччя, ми еволюціонували, щоб переживати страждання.

По-друге, представники одного виду часто є запеклими конкурентами за їжу і партнерів, а також можуть бути переносниками хвороб. Щоб уникнути конкуренції, багато видів, включаючи 70% видів ссавців, ведуть поодинокий спосіб життя. Але більшість видів приматів, включно з людьми, живуть групами. Вигоди від співпраці в захисті від хижаків переважували витрати на групове життя, включаючи соціальний конфлікт. Ці соціальні конфлікти є джерелом багатьох емоційних страждань людини або того, що психіатрія часто розглядає як поширений психічний розлад.

По-третє, еволюція розділила життєвий шлях приматів на окремі фази, і визнання їх має значення для розуміння різних проявів психічних розладів і проблем. Просто кажучи, «ювенальна фаза» передбачає швидке зростання тіла та мозку. На цьому етапі матері забезпечують харчування та захист, а дитинчата отримують інформацію про своє екологічне та соціальне середовище.

По мірі того, як особини досягають розміру дорослого тіла, вони роблять глибокий фізіологічний та неврологічний перехід до «репродуктивної дорослої» фази. Зрештою, після досягнення дорослої репродуктивної фази, тіло, зокрема й мозок, починає старіти. Навіть особина, яка перейшла до дорослої репродуктивної фази та зуміла уникнути хижаків, патогенів чи голоду, зрештою, зазнає збою того чи іншого важливого органу.

Усі розлади, включаючи психічні, викликані чи генетичними мутаціями, збоями фізіологічних функцій внаслідок старіння, та/або факторами навколишнього середовища – відносний ризик кожного чинника залежить від періоду життя. Відхилення, викликані генетичними мутаціями, за своєю природою дуже легко успадковуються, але якщо вони шкодять успішному відтворенню, то ми можемо передбачити, що вони досить рідко проявляються у ранньому віці, оскільки природний відбір усуває їх з часом. Розлади, спричинені старінням, очевидно, рідкісні у молодшому віці, але поширені у старшому віці, а також часто можуть бути спадковими. І нарешті, розлади, спричинені загальними екологічними факторами, такими як мікроби, токсини або травми, а також фізичний чи емоційний біль, що є захистом від екологічних проблем, відносно поширені протягом усього життя, але рідко успадковуються.

Щоб перевірити логіку цього підходу, ми використовували дані недавнього великого дослідження Консорціуму Brainstorm («Мозговий штурм») з більш ніж мільйоном учасників, щоб класифікувати поширені розлади за віком початку, поширеністю та спадковістю. Такі розлади, як хвороба Альцгеймера і Паркінсона, зазвичай класифікуються як «неврологічні», а не «психічні», в переважній більшості випадків частіше зустрічаються у людей похилого віку (серед яких вони відносно поширені) і, таким чином, мабуть, обумовлені старінням. Шизофренія, біполярні розлади і аутизм, навпаки, зустрічаються відносно рідко, сильно успадковуються і зазвичай починаються в юності або на початку дорослого життя, що дозволяє припустити, що вони викликані мутаціями в генах, що регулюють розвиток.

Нарешті – і це найбільш важливо для нашої аргументації – такі стани, як депресія, тривога та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), а також синдром порушення активності та уваги (СПАУ), навпаки, відносно поширені протягом усього життя. Насправді, депресія та тривога є основними чинниками, що впливають на тягар проблем психічного здоров’я. Вони також мають низьку спадковість і можуть виникнути у будь-якому віці. Це дозволяє припустити, що ці недуги значною мірою викликані загальними факторами навколишнього середовища – можливо, соціальними конфліктами, які були ендемічними протягом еволюційної історії нашого виду.

Відповідно до наших прогнозів, дані тривалих досліджень у США та Європі показують, що велика депресія, ПТСР і тривога здебільшого виникають через неприємні життєві події, що означає, що вони часто є реакцією чи захистом від цих подій. Як правило, ці негативні події пов’язані з втратою, наприклад смерть близької людини або втрата доходу та інших ресурсів. Інші поширені негаразди пов’язані з сильними соціальними конфліктами, такими як фізичне та сексуальне насильство, подружні конфлікти та розлучення.

Біологічні антропологи та інші дослідники психічного здоров’я поширили ці висновки на незахідні культури. Наприклад, дослідження, проведене в Непалі, показало, що вплив насильницького конфлікту пов’язаний з сильнішою подальшою тривогою за принципом кривої «доза-ефект», водночас низький соціально-економічний статус та стресові події у житті, які не мають стосунку до конфлікту, були пов’язані з підвищеним ризиком подальшої депресії. Так само тривале дослідження в Ефіопії виявило відсутність продовольчої безпеки як фактор ризику розвитку посилених симптомів депресії та тривоги. У всьому світі, від островів Тихого океану до Арктики, колонізовані народи зазнають підвищеного ризику депресії, самогубств та зловживання психоактивними речовинами, що численні дослідження пов’язують із бідністю, втратою культури та руйнівними змінами традиційних соціальних ролей. Наші власні дослідження, засновані на даних сотень різних культур по всьому світу, також показують, що суїцидальні думки та поведінка виникають через соціальні конфлікти, такі як примусові шлюби, жорстоке відношення та втрата статусу.

Люди різних культур, які звертаються за допомогою до шаманів та інших місцевих знахарів, часто скаржаться на соматичні проблеми, такі як фізичний біль або слабкість, і примітним є те , що в багатьох випадках вони пов’язані із соціальним стресом та демонструють класичні ознаки того, що західна психіатрія розглядає як тривожність і депресію. У північноафриканських та близькосхідних культах трансу та одержимості, наприклад, Зар у Судані або Стамбалі (ритуальна музика) в Тунісі, коли жінки та чоловіки низького статусу переживають соціальний стрес, включаючи конфлікти з подружжям чи батьками, то демонструють соматичні та депресивні симптоми, які вважають одержимістю. Схема у всіх цих різноманітних глобальних дослідженнях однакова: важкі емоційні переживання, які західна психіатрія визнала патологією, як правило, виникають у зв’язку зі стресовими факторами навколишнього середовища, які загрожують здатності до виживання та розмноження.

З еволюційної точки зору логічно, що люди сьогодні демонструють сильну негативну емоційну реакцію на різні форми негараздів, які були досить поширені протягом нашої еволюційної історії, такі як втрата статусу, смерть соціальних партнерів і фізичне насилля. Щоб виживати, розмножуватись і передавати свої гени, організми повинні адаптивно реагувати на небезпечне середовище, часто тікаючи від нього і навчаючись уникати. У багатьох тварин поведінкою керують емоції.

Страх, тривога, сум і поганий настрій – це форми психологічного болю, які, ймовірно, виконують функції аналогічні фізичному болю – сповістити організм про те, що йому щось загрожує, допомагаючи йому уникнути або пом’якшити шкоду, і стимулюючи його вчитися уникати подібних неприємностей. Психологічний біль, як і фізичний, можливо, розвивався у результаті природного відбору, і тому в багатьох або більшості випадків не вважається за хворобу.

Аргументи проти «моделі захворювання» депресії та тривоги, подібні на ті, що ми наводимо, часто зустрічають з неприязню чи переляком. Прибічники моделі захворювання стверджують, що їхній підхід зменшує стигму, показуючи, що людина не винна, і передаючи серйозність свого стану; вони вважають, що альтернативні моделі покладають провину на хворого. Насправді дані свідчать, що біологічні пояснення психічних захворювань не зменшили стигматизацію. Натомість погляд на психологічні переживання як захворювання відволікає нас від розмов про джерело більшості душевних страждань: негаразди, часто спричинені конфліктами з такими впливовими чи цінними іншими людьми, як роботодавці, друзі та родичі.

У психіатрії є провідні експерти, які поділяють наше занепокоєння. Наприклад, американський психіатр Роберт Спітцер, голова робочої групи DSM-III (органу, якому було доручено складання версії Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів, опублікованого у 1980-х роках; англ. Diagnostic and Statistical Manual of mental disorders – DSM), писав про свої побоювання, що діагностичні критерії афективних розладів спричинили значне зростання кількості «хибнопозитивних результатів»: тобто здорових людей, які нормально реагують на конфлікти і втрати, яким потім неправильно ставлять діагноз психічного розладу. Аллен Френсіс, голова робочої групи DSM-IV, також попереджав, що посібник все більше медикалізує нормальні емоційні реакції на життєві події.

У глобальному масштабі депресія робить найбільший внесок у тягар психічних «захворювань». Якщо наша гіпотеза про те, що депресія є адаптивним, еволюційно виробленим захистом, правильна, це не дає особливої надії на «швидке рішення» або медичне лікування. Наші далекі пращури переживали негаразди ще до появи Homo sapiens. Щоправда, сучасні наукові знання дозволили значно зменшити деякі форми лих, наприклад дитячу смертність. Крім того, вдосконалення соціальних норм, за яке виступають рухи MeToo (Я теж) та Black Lives Matter (Життя чорних важливі), може зменшити несприятливі наслідки, спричинені зловживанням владою.

Але реальність така, що деякі негаразди є неминучою частиною людського життя, викликаною нерозв’язними конфліктами інтересів. Якщо, наприклад, одна людина кидає свого романтичного партнера заради іншого, це піде на користь їй і на шкоду її колишньому партнеру. Не існує способу принаймні в короткостроковій перспективі покращити ситуацію для покинутого партнера; немає також практичного або справедливого способу запобігти такому розбрату.

У традиційних суспільствах цілителі допомагають подолати психологічний стрес, вирішуючи соціальні конфлікти, а не лікуючи «психічні розлади». Ми вважаємо, що мудрість їхнього підходу підтверджується еволюційною теорією та безліччю антропологічних даних. Те, що психологічний біль неприємний для себе та інших, не робить його хворобою, і ми не повинні прагнути насамперед притупити його за допомогою ліків чи інших медичних втручань. Натомість нам слід звернути увагу на соціальне коріння неблагополуччя – на нерівність, несправедливість та індивідуальний егоїзм – і подумати, чи можна і як використати душевні страждання, щоб змінити на краще себе та життя інших людей.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Most anguish isn’t an illness but an evolved response to adversity» в журналі Psyche 29 вересня 2020 р.

Переклали студенти групи 31п Факультету іноземної філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.