20 февраля 2018 в 23:34 Литература 378

​Апокаліпсис особистості: «Затьмарення»

​Апокаліпсис особистості: «Затьмарення»

«У мене в грудях дві душі живуть,
Між себе вкрай не схожі – і ворожі.
Одна впилася жадливо в світ земний
І розкошує з ним в любовній млості,
А друга рветься в тузі огневій
У неба рідні високості»

(«Фауст» Гете, переклад Миколи Лукаша)

Не всі фантасти наркомани, але є такі, які до цього стереотипу напряму причетні (пор. «Через систему травлення і в космос» Роберт Шеклі). До них надежить класик фантастичної літератури Філіп Дік. Роман «Затьмарення» («A Scanner Darkly», 1977) створений у стилі кіберпанку. Я не погоджуюся з думкою, що цей твір написаний ближче до реалізму, ніж до фантастики. В ньому присутні комп’ютерні технології, без яких це б не був кіберпанк: «шифрувальний костюм» (змінні силуети багатьох особистостей на одній людині), «цефаскоп» (пристрій для вироблення наркотиків), поширені камери наглядуі так далі. Але водночас Дік написав свій роман із життя, і не романтизував наркоманів, як Ірвін Велш. Все набагато прозаїчніше, ніж може здатися. «У цьому романі немає моралі; він не є буржуазним; він не говорить про те, що вони чинили неправильно, вони бавилися замість того, щоб щось робити; він лиш розповідає про наслідки», - написав автор у післямові до твору (добре, що написаний без моралізаторського тону «Реквієм за мрією» Г’юберта Селбі Молодшого).

Затьмарення Філіпа Діка

У 1960-х рр. Дік підсів на стимулятори. Так він почав писати по цілих 60 сторінок рукописів в день. В період за 1963-1964 написав 11 романів. У 1964-67-х роках через проблеми в особистому житті (розлучення, депресії та інше) він практично не писав. Після розлучення з Айнною Вільямс-Рубінштейн, Дік вперше прийняв ЛСД в компанії друзів, але потім відмовився від його вживання бувши наляканим страшними галюцинаціями. Незабаром він познайомився з Ненсі Хакетт. 15 березня 1967 у них народилася дочка, після чого Філіп знову почав активно писати. Однак, вже на початку 1970-х років він практично перестав творити. У 1971 році Дік тричі потрапляв до психіатричної лікарні в Стенфорді, де він стверджував, що приймав до тисячі пігулок метедрину (метамфетаміну) на тиждень. Лікуючий лікар, однак, добре відгукувався про нього і описував його як «оптимістичного, доброзичливого і співчутливого». Приблизно на початку 1972 року в його будинку, де жили його друзі-наркомани, відбувся вибух. Після цього він переїхав до Канади.

Щоб зрозуміти «Затьмарення» варто брати до уваги час, у якому жив Філіп Дік. На початку 1970-х рр. президентом був Ніксон. Серед американського суспільства були поширені страхи за війни у В’єтнамі. Приходила до завершення революція хіппі. Для нього світ руйнувався. Так і почало збуватися те, про що він писав. За цих факторів та наркотиків, то в нього.

Внутрішній Апокаліпсис

В «Затьмаренні» розповідається про наркослідчого Фреда, який в той самий час є наркоманом та баригою. Його основне завдання полягає у виявленні джерела поставки «препарату C» (в оригіналі «Substance D»). Головний герой приймає наркотик C і його психіка починає руйнуватися. Співробітник поліції Фред перестає усвідомлювати, що він і є Боб Арктор - одна і та ж сама особа. Та починає всерйоз шпигувати за самим собою. Розповідь завершується тим, що Боба поміщають в реалібітаційну клініку для лікування від наркотиків. Боб живе в дійсності, де тяжко відрізнити наркослідчого від бариги. Бо барига міг замаскуватися під наркослідчого, щоб бути в безпеці. Боб Арктор одного дня вдарився головою об «кут кухонної шафи», і тоді зрозумів як він не любить розмірене сімейне життя. Ось тоді почалося в нього затьмарення, але до кінця книги головний герой цей процес не усвідомив. Через інших героїв твору розповідається про «помутнение». А коли він з’їджає з глузду, то про це ми в кінці дізнаємося від його подруги Донни. Лікарі поставили діагноз - «Фред бачить світ навиворіт». Ліва та праві півкулі головного мозку у нього увійшли в дисбаланс.Тому баче він перевернуту реальність. Так Філіп Дік доходить до богословських роздумів на основі листів Апостола Павла Перше Послання до Коринтян 13:11-12:

«Крізь затьмарене дзеркало, - подумав він [Фред], крізь затьмарений сканер [A Scanner Darkly]. І святий Павло під дзеркалом мав на увазі не скляне дзеркало – тоді ще таке не винайшли, - а власне відображення, яке він бачив у начищеному дні металевого чану». Про це під час своїх теологічних читань розповів Лакмен. Не образ, який він побачив крізь телескоп, чи систему лінз, які не перевертають зображення, а своє власне обличча у відображенні, перевернуте, протягнуте крізь безкінечність. «Як вони мені й кажуть. Не те, що видно крізь скло, а те що відображене у склі. І це відображення – яке до тебе повертається: це ти, це твоє обличчя, а водночас і не твоє. І в ті давні дні у них не було камер, то ж це була єдина можливість людині побачити себе: навиворіт. Я бачив себе навиворіт. Певним чином я почав весь всесвіт сприймати навиворіт. Іншою половиною свого мозку».

А потім Боб Арктор просто почав не жити, а існувати. Стався внутрішній апокаліпсис (пор. Николай Бердяєв «Опит есхатологической метафизики» де розповідається з філософської точки зору, що кінець історії пов’язаний з індивідумом). Тіло стало - без душі. Він втратив свідомість. Страшний Суд настав за життя. І це трагедія цілого покоління, як у післямові підсумував роман Ф. Дік. «Сам я не є персонажем цього роману; я і є роман. Хоча ним же в той час була вся наша нація. Цей роман і про тих, кого я не знав особисто».Філіп Дік вважав, що він бачив Бога. Сам скептично ставився до цього досвіду, бо це було пов’язано не лише з власним духовним досвідом, а зі споживанням наркотиків. Про хлопця, який «побачив Бога під впливом кислотного тріпу».

«Проте, двері до вищого світу він не зміг пройти. За того і зїхав з глузду.Побачивши Бога, він приблизно рік відчував себе досить добре. А тоді зненацька йому стало погано. Гірше, ніж будь-коли. Адже одного дня до нього дійшло, він почав розуміти, що більше ніколи не побачить Бога знову; йому доведеться прожити решту свого життя, кілька десятиліть, можливо, цілих п’ятдесят років, і весь цей час він не бачитиме нічого, окрім того, що бачив завжди. Того, що бачимо ми. Краще б взагалі він не бачив Бога».

«Затьмарення» Кіано Рівза та Вайони Райдер

Але якщо ви не збираєтеся читати книгу, то варто подивитися екранізацію «Затьмарення» («A Scanner Darkly»), яку зняв режисер Річард Лінкрейтер у 2006 році. Вона знята за унікальною технікою ротоскопіювання, коли аніматори малюють кожен кадр поверх знятого фільма звичайним способом.

Подібний прийом режисер використовував вже раніше у стрічці «Пробудження життя» («Waking life», 2001).В цьому анімаційному фільмі знялися такі зірки кіно, як Кіано Рівз, Роберт Дауні (молодший), Вуді Харельсон та Вайона Райдер. І Райдер, і Рівз є шанувальниками творчості Діка. Кіано вперше прочитав його роман «Три стигмати Палмера Елдріч» («The Three Stigmata of Palmer Eldritch», 1965), коли готувався до зйомок «Неймовірні пригоди Біла і Теда («Bill & Ted's Excellent Adventure», 1989). Тоді він читав фантаста, щоби вжитися у характер героя, якого зірграв у кіно. А Вайона була знайома з його романами з раннього віку, бо виросла в літературному середовищі. Вона сказала, що: «його твори були написані понад 30 років тому, але подивіться, що зараз відбувається. Дік зараз актуальний, як ніколи».

Дмитро Тирусь



Ключевые слова: ​Апокаліпсис особистості, Затьмарення, Роберт Шеклі, відгук, рецензія, читати онлайн, Філіп Дік, фантастична література, Затьмарення Філіпа Діка