15 января 2018 в 20:06 Литература 628

​Особиста трагедія дворецьких Стівенсонів

Залишок дня. Дмитро Тирусь про роман Кадзуо Ішіґуро

Твір, за який проголосували одноголосно!

Кадзуо Ішіґуро - лауреат Нобелівської премії з літератури 2017 року. До найвідоміших його романів належить «Залишок дня» (1989). За цей твір Ішігуро отримав також Букерівську премію і рішення йому її надати було прийнято одноголосно.

Книга відома українській авдиторії в першу чергу завдяки екранізації роману в головній ролі з Ентоні Гопкінсом. Але нажаль «Залишка дня» немає в українському перекладі. Проте, цей твір вартий уваги. Зі мною прочитаних мотиваційних книг жодна не показала, наскільки важливе коло впливу людини, у якому вона знаходиться. Тому «Делай, что должно, и будь, что будет». А головне - якісно, бо світ належить професіоналам своєї справи, незалежно від того, чим ти займаєшся. Хоча й не кожен може бути політиком або бізнесменом, але на своєму місці кожен може змінювати життя на краще.

Гідність дворецького

Джеймс Стівенс є англійським дворецьким. Для нього робота є сенсом всього життя. Стівенс по-іншому не бажає жити, бо він у своєму служінні лорду Дарлінгтону стає «великим дворецьким».

Гідність дворецького полягає не лише у вмінні ідеально очистити ложки/ножі/виделки, гарно виглядати та дотепно/розумно спілкуватися. Це не є основою гідності дворецького. Батько Джеймса Вільям розповів синові історію про дворецького, який зі своїм господарем відправився до Індії, де багато років відслужив там. Господар був вимогливий. Одного разу дворецький зайшов до їдальні, скоріше всього, щоб перевірити, чи все накрито до обіду. Там він побачив тигра, який розлігся під столом. Він прийшов до господаря і попросив дозволу стриляти по хижаку. А потім повідомив хазяїна, що обід готовий та буде поданий вчасно, як зазвичай. І без слідів минулої події. Ось ця легенда ілюструє головне, що величність дворецького проявляється в екстремальних умовах.

Міжнародна конференція в Дарлінгтон-холі

Політична ситуація у Великобританії напередодні Другої світової війни полягала в тому, що король Георг VI та більшість членів консервативної партії довіряли Нівелу Чемберлену, а Вінстона Черчіля вважали ненадійним авантюристом. Тому Черчіль розумів ненадійність свого становища. Гітлер був впевнений, що новий прем’єр-міністр прийшов ненадовго. Так Фюрер помилявся, бо йому цю ілюзію нав’язали британські аристократи.

Лорд Дарлінгтон не належав до таких палких прихильників Адольфа Гітлера та Третього Рейху. Таку думку висловив Кадзуо Ішіґуро вустами головного героя Джеймса Стівенса. Він розповідає про те, що конференція в Дарлінгтон-холі готувалася три роки. До неї спонукала дружба з герром Карлом-Хайнцем Бременом. Спочатку вони були ворогами та шість місяців один одного обстрілювали під час Першої світової війни. Бремен по-джентельменськи виконував свої обов’язки і не тримав зла на Дарлінгтона. Тому сказав, що всіма можливими засобами готовий воювати проти нього, але після війни готовий разом з ним випити. Потім друзі зустрілися і розуміючи несправедливість примінення контрибуцій, які стали однією з головних причин зубожіння Німеччини. Під час цієї конференції ключову роль зіграли представник Франції місьє Дюпон та США містер Льюїс та не підтримали позитивну ініціативу містера Дарлінгтона.

Під час цієї конференції батько Стівенс почав помирати. Не розрахував син Джеймс, що він буде в тяжкому стані. Раптово Вільяму стало погано, а тому Стівенсу-молодшому довелося розриватися між допомогою батькові та служив з бинтами місьє Дюпону. Але він цю тяжку роботу виконав прекрасно та втілив найкращі якості дворецького. До них належить стриманість та вміння контролювати себе.

До своїх найбільших досягнень Стівенс зараховує вміння доводити до ідеального блиску срібні прибори. Після лорда Маршала це явище стало мейнстрімом. До дому лорда Дарлінгтона прибували поважні гості. Одного разу Джордж Бернард Шоу був у гостях у лорда. Він тоді за обідом, не звертаючи увагу на сусідів по столу, почав розглядати десерту ложку зі свого прибору, та підняв її до світла. І тоді у захваті він почав зрівнювати її поряд зі стоячою поблизу стравою. А особливо великої радості для дворецького доставив вплив чистих приборів на Йоахима фон Рібентропа та лорда Галіфакса. Вони зіграли свою роль в пом’якшенні відносин між ними. Що позитивно відобразилося в документах.

Кар’єрний успіх та особиста трагедія Стівенсонів

Ще однією з ознак величності дворецького та членства у спільноті Хейса є служба у видатному домі. До цього додає Джеймс Стівенс, що він має служити в господаря, який відзначається позитивними моральними якостями. Однак не завжди правильно поступав Стівенс-молодший. Лорд Дарлінгтон під впливом нацистської політики звільнив двох своїх слуг, а проти цього виступила хіба що міс Кентон, яка в є жінкою з характером. Це не був простий протест. Бо вона пригрозила піти з роботи, але її ледве заспокоїв Стівенсон. Вона прийшла на цю роботу після розлучення. Також не мала багато можливостей, куди б вона могла піти служити у інший «видатний дім». Але міс Кентон зі своєю позицією таки до кінця була людиною. Тому нею була прийнята на роботу покоївка дівчина, позитивні якості якої не помітив головний герой. Він не хотів приймати її на роботу, хоча вона цього потребувала. Міс Кентон змогла підняти її професійний рівень. Ця покоївка одружилася і не скористалася можливостями рости далі у своїй професійній сфері. І своїм досягненням вона мала завдячувати виключно міс Кентон.

В тому і основна проблематика твору. З першого боку може здатися, що Стівенси - прості васали Лорда Дарлінгтона. Але їх ніхто не примушує служити тому самому господарю. Мислення Джеймса Стівенса-молодшого можна радше схарактеризувати кантіанським моральним обов’язком. Він чинить свій вибір, тому що має служити господарю. Бо бути слугою = слухати господаря. Без нього він себе не мислить.

З моральної точки зору він прекрасно розуміє, що лорд Дарлінгтон чинить аморально. Проте, він захищає не тільки його чесноти, але покриває конкретні вчинки, проти яких варто було по-іншому на них реагувати. Міс Кентон йде постійно проти течії. На відміну від Стівенса для неї більш важливе здоров’я його батька, ніж міжнародна конференція. Та зрештую, вона стала місіс, бо для неї особисте життя більше важило за роботу. Коли вона призналася в тому, що кохає Стівенса-молодшого. це було йому слухати важко. Він розумів своє сумне становище. Але за його мисленням інакше бути не могло.

Так Стівенсон прийшов до професійної величі та особистої трагедії. Бо міс Кентон за багато років після цих подій таки зустрілася з Джеймсоном Стівенсоном. Вона вже не міс, а місіс Бен. В неї були складні стосунки з чоловіком. Місіс Бен багато з ним сварилася, але завжди до нього поверталася. І однією з таких причин була та, що вона ще довгий час не могла позбутися почуттів до Стівенсона-молодшого. І він зрозумів, що втратив її. Бо поставив обов’язок вище любові.

Чому назва «Залишок дня»?

Назва твору «Залишок дня» є багатозначною. Джеймс Стівенс вважає вечір найкращим часом доби. Бо це найкращий час для відпочинку та розвитку. Бо тоді не має вже роботи, яку ти можеш любити або не любити, але цей час в будь-якому випадку залишається для себе. І вже справа кожного, як він ним скористається. Така назва може означати останні дні служіння Стівенса лордові Фарадею. Англійський службовець розуміє, що віддав все найкраще лордові Дарлінгтону. Тепер вже в нього сили не ті, але він і далі старається виконати свою роботу. І при тому, він не вважає себе компетентним у політичних справах. Він не згоден з думкою, що кожен робочий може напряму впливати на політику і вести про це навіть свої розмови. Кожен має робити свою справу добре, а така робота в будь-якому разі змінює світ. І останній сенс назви книги може означати час перед Другою світовою війною, яким не скористалися належно. Тому виникає риторичне запитання до читачів Ішігуро, а як ви готові скористатися своїм часом?


Дмитро Тирусь



Ключевые слова: Залишок дня, Кадзуо Ішіґуро, Кадзуо Исигуро, рецензія на роман, відгук, Британський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури