Відродження язичництва в Ісландії

Будівництво першого у сучасному світі язичницького храму завершиться наприкінці цього року. Він прилягатиме до пагорба, з якого відкриватиметься панорама на Рейк'явік, столицю Ісландії. Купол храму збудуть так, щоб він пропускав сонячне світло. У культовому місці планують проводити весілля, похорони та церемонії ініціації. Круглий храм, споруджують на славу Тора та Одіна.

Ісландію прийнято вважати країною віддаленою, фактично відірваною від іншого світу. Втім з точки зору культури, північний народ цих земель завжди виражав сильну волю до підтримування зв’язків з віруваннями предків, переданої їм релігійної спадщини. Згідно сучасних опитувань, 14% ісландців дотримується віри Асатру. Втім це не заважає громадянам мирно співіснувати з представниками християнства.

Звернемо увагу на ісландську фольклорну традицію. У ній говориться, що впродовж багатьох століть, після впровадження християнства, священики були чаклунами та некромантами. Їх також звинувачували у викликанні Драугрів (місцева назва нежиті). Після приходу християн, в Ісландії, язичництво не лише продовжувало жити на рівних з новою релігією, а й стало предметом пильного вивчення місцевої знаті. Сноррі Стурлусон, закономовцем християнської Ісландії, склав «Молодшу Едду», а єпископ Бріньолф Свейнссон, «Старшу Едду» - головні джерела знань про віру древніх скандинавів. Деякі дослідники стверджують, що обидві «Едди» були доповнені християнськими мотивами і багато історій, і навіть богів в оригіналі виглядали зовсім інакше.

Для ісландців перевага християнства над старою вірою ґрунтувалася не так на глибоких містичних і релігійних переживаннях. Перевага Білого Христа стала цілком прагматичною: християнам було простіше вступати в політичні, дипломатичні і торгові відносини з іншими державами.

Навіть після перемоги християнства, велика частина населення продовжила сприймати нові догмати в язичницьких категоріях: божественне провидіння трактувалося як Урд - доля, яка відіграє ключову роль у світогляді древніх скандинавів. Зрозуміло, головні християнські цінності - любов до ближнього, всепрощення і самозречення - ігнорувалися. Навіть до Христа ставлення було як до Одіна: «Бо Христос зробив християн своїми синами, а не рабами», - йдеться в «Сазі про названих братів». Про звичай кровної помсти, що процвітала в ісландському суспільстві, можна навіть не згадувати, «Промови Високого» у «Старшій Едді», закликають до помсти, образа за образу.

Ісландці були більш тісно пов’язані зі своїми богами, тому їх закон ставився ліберальніше до своїх громадян, ніж на приклад у Норвегії. Для язичників передбачені значні послаблення: дозволялося їсти в ритуальних цілях конину, за що могли стратити у Норвегії, а також потайки поклонятися старим богам.

Релігія Асатру базується на традиційному скандинавському язичництві, яке, за думкою нинішніх своїх прихильників, коріниться у прадавній релігії індоєвропейського народу.

Точних відомостей про неї не залишилось, хоча велика кількість божеств у різних європейських народів дійсно тотожні. Наприклад, Перун у слов’ян і Тор у скандинавів, Одін у них же та Вотан у германців.

Сам термін «Асатру» дає відсилки до асів – верховних божеств древніх скандинавів. Згідно з космогонією цих народів, існує дев’ять світів, що розташовані на Світовому Дереві. Світ асів – один з вищих світів, що називається Асгард. Вважається, що асів 24 – дюжина чоловіків та дюжина жінок. Проте саги стверджують, що число їхнє було більшим. Головував над асами Одін – одноокий воїн, поет і маг, син його Тор у залізних рукавицях кував блискавки, а своїм молотом бився з велетнями. Трійка норн, чиє походження так і залишається невідомим, стежать за долею людей, божеств та всього світу, живлячи коріння Світового Дерева водами свого цілющого джерела. Скандинавське язичництво віддає фаталізмом – кінець світу, який називається Раґнарок, Остання Битва, є неминучим і заздалегідь відомо, що аси програють. Втім, лише для того, щоб на руїнах старого світу нащадки асів та людей побудували світ новий, кращий.

Важливим образом у скандинавській міфології є Локі, трикстер та винуватець смерті сина Одіна, Бальдра. Він ненавидів його, і дізнавшись, що Бальдр є невразливим до будь-якої зброї, окрім омели, трикстер зробив спис із цієї рослини. Після цього Локі намовив сліпого аса кинути спис і цим ударом вбив Бальдра. Його, втім, могли врятувати – повелителька мертвих, Хель, погодилась відпустити аса, якщо все у дев’яти світах оплаче його. Однак трикстер і тут усіх перехитрив і не дав оживити Бальдра. Йому цього не пробачили та прив’язали до каменя кишками власного сина, а над головою Локі залишили змія, з зубів якого скрапуватиме отрута.

Дружина трикстера постійно тримає чашу, яка повільно наповнюється отрутою. Коли чаша переповнюється по вінця і вона змушена злити отруту, та крапає на обличчя Локі, і разом з його болем уся земля здригається у землетрусах.

Так чи інакше, культурно скандинавське язичництво надзвичайно близьке ментальності ісландців і зараз. Досі збереглись цікаві відомості про традиції скандинавських народів, що мали і релігійний підтекст. Зокрема, особливо у народі цінували чесність. Якщо між двома вільними чоловіками ставалася сутичка, яка дійшла до вбивства, то той, хто залишився в живих, мав неодмінно відразу повідомити про свій вчинок. Скандинавське право навіть передбачало, скільки будинків може пройти вбивця до того, як оголосить про те, що скоїв. Якщо він правдиво зізнається у вчинку, то не втратить повагу і виплатить віру (штраф), або понесе більш тяжку кару, якщо на цьому наполягатимуть родичі загиблого. Проте якщо він приховає свій вчинок, то остаточно знеславиться і буде або страчений, або вигнаний. Інший звичай скандинавів – кревне братерство. Клятва у дружбі на крові робила двох людей такими самими родичами, як і спільні батьки. Цей звичай було запозичено у Одіна та Локі, які принесли таку клятву на світанку часів.

Наразі, погляди ісландців на потойбічних істот майже не змінились. Загадкові створіння, які невидимо живуть поруч із нами, завжди їх цікавили і язичництво значно більш прихильно ставиться до них, ніж авраамічні релігії у сучасній священницькій «редакції». Окрім того, певний синкретизм у релігійному плані завжди відрізняв Ісландію, куди християнство проникло пізніше, ніж в інші скандинавські країни.

Відтак розуміємо, що пройшло більше тисячоліття відколи на ісландських землях востаннє були язичницькі храми, відродження традицій і близькості з тими духовними істотами, які є невід’ємною частиною життя народу, є вагомою подією і вдалою практикою терпимого ставлення та свободи віросповідання.

Ольга Річняк