(1890-1929)
Для Аркадія Казки форма поряд з музикою була одним із чинників концепції світової гармонізації. Якщо остання становить її внутрішній мотиваційний компонент, то форма — зовнішній. Поряд із домінуванням музичного начала, вираженого у низці образів, для лірики Казки властива і формальна музичність.
Поряд з необхідністю внутрішньої гармонії, вираженою у прагненні позаземного пізнання, вмінні слухати і відчувати існування цілісного світу, гармонійної особистості, Казка показує необхідність її зовнішнього чинника, втіленого у музиці як п’ятій стихії творення нового світу.
Головне, на думку Казки, у сонеті — відчуття музики, щирість почуттів, присутність душі та її «горіння». Поет, як і неокласики, тяжів до універсальних тем: пізнання людиною довколишнього світу, сходження до інших форм буття, самовизначення тощо.
У творах письменника сконцентровано визначальні принципи буття ліричного героя: взаємодія землі й неба, пошук любові і роль музики як допоміжної ланки для її розуміння, протиставлення антитетичних світів, дефініція простору й часу. Вдаючись до формальної локалізації, Казка створює для героя своєрідну точку опори, з якої краще видно світ, нелокалізований простір.
Твори
Критика
