Біографія Аркадія Казки
Аркадій Васильович Казка – український поет, перекладач, педагог – народився 11 вересня 1890 року в містечку Седнів, що на той час входило до складу Чернігівської губернії Російської імперії у багатодітній (три сини і чотири доньки) родині сільського шевця. Його батько — Василь Кіндратович — походив із козацького роду, мати — Єфросинія Андріївна — з селянської родини.
Закінчив Чернігівське реальне училище. Під час навчання заприязнився з поетом Павлом Тичиною, з яким мешкав у монастирському гуртожитку, разом співав у церковному хорі, відвідував славнозвісні «суботи» Михайла Коцюбинського.
У серпні 1914 у Спаському соборі в Чернігові Аркадій Казка за дорученням майбутнього знаного поета та політика Василя Елланського склав присягу на вірність Братства самостійників у юнака-гімназиста Романа Бжеського.
Навчався в Київському комерційному інституті (нині — Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана), не закінчив через нестатки. Повернувся до Чернігова, працював креслярем у земській управі. Згодом учителював у селах Київщини, Дніпропетровщини, в Одесі. Викладав співи та українську мову.
Вночі 10 вересня 1929 Казку заарештовано у справі СВУ, відправлено в одеську в'язницю. Поводився на допитах гідно, нікого не обмовив (крім того, послідовно використовував українську мову). Доведений слідчим НКВД Григоренком до самогубства (23 листопада 1929 року повісився, за іншими даними — убитий в камері слідчого відділу НКВД СРСР).
Матеріали слідства в архівах знищені, порушувати кримінальну справу відносно смерті Казки в нинішній Україні відмовилися (1997).
Поет був реабілітований 27 листопада 1997, коли Чернігівська обласна прокуратура скасувала постанову одеських чекістів. Питання щодо відкриття справи про доведення до самогубства (а, можливо, й про вбивство) взагалі не виникало.
Ще до 1917 перекладав із західноєвропейських, російської літератури. В УСРР власні вірші і поеми друкував у журналах «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Плуг».
На початку 20-х підготував рукописну збірку поезій «Сумливе», яку подарував Григорієві Верьовці. З листа до Тичини (11 лютого 1925) видно, що Казка готував до видання збірку «Розірване намисто», а в листі до свого учня Василя Мисика писав про підготовку збірки «Васильки».
Видати збірку свого друга мріяв Павло Тичина на початку 1960-х. Хоча й тоді ім'я Казки, як і всіх убитих у справі СВУ, були під забороною. Проте 1965 у збірнику «День поезії» В. Мисик (а не Тичина) опублікував низку творів свого вчителя.
1989 у видавництві «Радянський письменник» вийшла книжка Казки «Васильки» (упорядкування і вступна стаття С. Тельнюка). Там подано оригінальні вірші, поеми, листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, переклади з І. Буніна, В. Маяковського, В. Мюллера, Г. Стефані.
Архів Казки загинув під час Другої світової війни.
Твори
Критика
Поділитися