(1873–1935)
Анрі Барбюс зумів поєднати силу реалізму з талантом провидця, котрий часом проникає в межі символу та мрії. У багатьох оповіданнях Барбюса незвичайний сюжет і, головне, незвичайний, несподіваний кінець. Письменник бере такі випадки з життя, коли людина найяскравіше проявляє саму себе.
Прагнучи говорити правду, малювати правду, автор розчленовує традиційну фразу, щоб зробити її більш опуклою, надати їй більше яскравості та виразності. Наслідуючи традиції великих французьких письменників, їхньому гуманізму, Барбюс своїми оповіданнями вчить нас любити все живе, будь-який вияв кращих почуттів у людях, і це без хибної сентиментальності та навмисності у викладі.
Барбюс не замикається цілком у власне «я». Поряд із темами самотності, розпачу зустрічаємо у нього мотив людського страждання, який пізніше пройде через усі його твори, мрію про велику, справжню людську правду, людську щирість.
Твори
Критика
- Антивоєнний роман А. Барбюса, Е. Ремарка й О. Гончара: специфіка формотворчого аспекту
- Новаторство Анрі Барбюса в романах «Вогонь» і «Ясність»
- Порівняльний аналіз засобів вираження категорії імперативної модальності в сучасній англійській та французькій мові (на матеріалі роману А. Барбюса «Вогонь»)
- Роман Анрі Барбюса «Вогонь» в аспекті «Поетики Вогню» Гастона Башляра
