Новаторство Анрі Барбюса в романах «Вогонь» і «Ясність»

Новаторство Анрі Барбюса в романах «Вогонь» і «Ясність»

О. І. Новиков

У ході Першої світової війни А. Барбюс правильно зрозумів вирішальну роль народних мас в історичному процесі і дійшов висновку, що письменник не має права бути байдужим до долі народу. У 1933 p., виступаючи на мітингу в Нью-Йорку, Барбюс говорив: «Війна виховала мене на полях битв, з усім їх жахом і відчаєм, яких не міг би відтворити жоден художник. Я навчився бачити не тільки лихо, а й також розуміти сенс імперіалістичної війни... Одночасно я зрозумів, що мій обов’язок полягає в служінні справі мас, які приносяться в жертву. Я подумав: ці маси можуть усе». Барбюс далі стверджував, що письменник не повинен спрямовувати людей на неправильний шлях, що він зобов’язаний правдиво відображати дійсність.

Передові суспільно-політичні та естетичні погляди Барбюса зумовили новаторство та глибокий реалізм його романів «Вогонь» і «Ясність», які ознаменували новий етап у розвитку революційної літератури Франції.

Барбюс творчо розвивав кращі реалістичні традиції Стендаля, Золя, Мопассана, збагачуючи їх ідеями революційного перетворення приватновласницького світу. Водночас йому були дорогими і близькими реалістичні традиції Л. Толстого, автора «Севастопольських оповідань» та «Війни і миру», його сувора критика загарбницьких війн, віра в силу і розум народних мас. Саме це відрізняє Барбюса від письменників-пацифістів, які, за справедливим твердженням Т. Мотильової, «відтворюючи без прикрас усі жорстокості, страхіття і злигодні війни, незмінно трактували її або як незрозуміле стихійне лихо, або як горе в житті багатьох приватних осіб. Передовий світогляд дав Барбюсу змогу написати про війну книгу великого художнього звучання — книгу, що по-новаторському, революційно розвиває художні заповіти Толстого».

Роман «Вогонь» свідчить про те, що Барбюсу був чужим пасивний, співчутливий гуманізм, що його світоглядові властиві основні риси революційного гуманізму. І це чітко виявилось у характері світовідчуття і мислення письменника, в широті змальовуваної дійсності, у достовірному розкритті причин імперіалістичної війни і провідних тенденцій суспільного розвитку. Закликаючи народи до братерства і єднання, він утверджував ідею революційного перетворення суспільства, ідею миру і соціального прогресу. Все зображуване в романі стверджує високу ідейну позицію Барбюса, його ставлення до дійсності, яке визначає і глибину викриття злочинців імперіалізму й силу утвердження позитивних ідеалів.

Вперше у французькій літературі Перша світова війна показана в романі як велике соціальне лихо, яке лягло на плечі трудового народу з вини світового імперіалізму. Вже на початку роману, в лаконічному колективному портреті солдат, Барбюс підкреслює, що в цій війні немає нічого доброго і величного, що окопне життя простих людей несхоже на те, яке описують продажні журналісти і письменники.

Зображуючи долі солдат, Барбюс не дотримувався жодної схеми і прагнув найбільшої правди і переконаності, щоб пробудити у читача не страх перед жахами війни, а священне почуття гніву і ненависті до її винуватців, визначити перспективи закономірного розвитку цих подій. Солдати взводу Бертрана проти своєї волі втягнуті в цю братовбивчу бійню і приречені на безмірці страждання та загибель. Брудні, сирі окопи, безсонні ночі, виснажливі марші, стогін поранених, вмираючі на полях битв — така насправді їхня доля. Описи бойових епізодів підпорядковані цілям викриття всієї жорстокості та приреченості, в якій гинуть безвинні люди. Усією логікою зображення в романі «Вогонь» Барбюс викривав буржуазно-націоналістичних літераторів, котрі захоплено писали про те, як під звуки урочистої музики солдати, йдуть в атаку і «вмирають з усмішкою на устах». Суворі картини полів битв не викликають у Барбюса романтичного захоплення. Це характерне для його описів війни. Автор «Вогню» залишається вірним правді життя і намагається показати всю нелюдську суть події. У змалюванні будь-якого епізоду фронтового життя солдат, у будь-якій лаконічній зарисовці кожне слово несе велике ідейне навантаження, викликаючи в читача почуття ненависті до винуватців війни.

Новаторство Барбюса в романі «Вогонь» виявляється в утвердженні справді революційної концепції людини, що надає творові світлого, життєстверджуючого звучання. Це проступає в описах фронтового життя солдат, у розкритті їх бажання миру і докорінної перебудови буржуазного суспільства.

Солдати взводу Бертрана не байдужі до своєї долі і не пройняті жадобою крові та руйнувань. Вони поступово усвідомлюють причини своїх страждань і розпізнають справжніх ворогів. Показуючи солдатів в окопах, битвах, у походах і на короткочасному відпочинку, Барбюс стверджує, що вони проносять свою глибоку людяність через усі страхіття війни.

Барбюс утверджував позитивне, справді гуманістичне начало, образи мужніх солдат, котрі усвідомили на фронті велику революційну правду і в майбутньому готові боротися за неї зі зброєю в руках. Нітрохи не ідеалізуючи їх у романі, письменник реалістично показує, що ці «пролетарі битв» пов’язані між собою почуттям взаємної товариської солідарності і виділяються своєю мужністю, непідробною щирістю та простотою. Усі образи солдат змальовані з властивими їм індивідуальними психологічними рисами, що є однією з характерних особливостей реалістичного методу Барбюса.

Надаючи великого значення образові капрала Бертрана, письменник бачив у ньому «образи людей, що втілюють високе моральне начало, мають силу подолати усе випадкове і в хуртовині подій стати вище своєї епохи». Бертран — людина праці, багато пережив на фронті.

[...]

Розкриваючи суттєві зміни в психології солдат, Барбюс з революційних позицій висвітлює проблему народних мас в історичному процесі. В останній главі роману письменник у формі промовистих діалогів показує їх гнівний протест загарбницьких війн і нестримне бажання миру, перебудови суспільства на справді демократичних засадах. У вимогах багатоголосої пробудженої солдатської маси звучить глибокий гуманізм, почуття людської гідності. Високий революційний пафос письменників Паризької комуни з новою силою прозвучав у творах Барбюса.

Alors, puisque la justice est voulue par les peuples et que les peuples sont la force, qu’ils la fassent.

On commence déjà!’ dit une bouche obscure.

C’est sur la pente des choses, annonça un autre.

[...]

Революційний гуманізм і новаторство Барбюса виявляються також у мові та стилі роману «Вогонь», у своєрідності ритму оповіді та мови персонажів, у композиції й описах природи. Це зумовлено пристрасним прагненням автора розкрити глибоку правду життя.

Письменник створив оригінальний новаторський роман, в якому всі описувані епізоди та авторські відступи відзначаються епічністю і вєликрю ідейно-емоційною насиченістю. Роману властиві своєрідні переходи від епічної розповіді до живих діалогів і схвильованих авторських відступів, пройнятих справжніми гуманістичними роздумами про долю людини праці, про її відповідальність за сучасне і майбутнє світу. Тому не можна погодитися з думкою чеського літературознавця В. Бретта, який зараховує роман «Вогонь» до творів нарисового жанру. На помилковість цього судження справедливо вказала Т. Мотильова, розглядаючи цей твір як антивоєнний роман із властивими йому художніми особливостями. «Роман, що органічно включає в себе публіцистику, репортаж, документ, — це був один з нових шляхів розвитку жанру, відкритий революційною епохою». Відомий французький дослідник творчості Барбюса Жан Релінже у 1973 р. зазначав, що «Вогонь» — найвидатніший роман, якому властиві риси епічного реалізму.

Т. Мотильова і Ж. Релінже правильно вказують на високі художні достоїнства роману, які яскраво виявляються в його стилі. Тут варто також відзначити, що своєрідність і особливість стилю пояснюється передусім тим, що Барбюс жив думками й почуттями фронтовиків, прагнув показати людям сувору правду війни. Про це свідчать його численні фронтові листи до дружини. [...] Прагнення до найбільшої простоти і чіткої політичної спрямованості роману зумовило лаконізм і ясність авторської мови персонажів. Точність і експресивна виразність кожного слова викликають у читача певні думки й почуття, оскільки письменник прагнув оголити глибоку життєву правду і менш за все думав про будь-які «прийоми» опису під час роботи над своїм твором. Його хвилювала правда життя, яку хотіли приховати від народу захисники імперіалістичної війни. [...] У стилі роману «Вогонь» яскраво виявляється своєрідність мислення письменника.

У зображенні персонажів велике значення має пряма мова. Своєрідність мовлення, властива кожному герою, зумовлена соціальним середовищем, рівнем розвитку й індивідуальними особливостями. Діалектика слова і народної мови використана переважно в персоніфікованій мові персонажів. Письменник свідомо вводить у діалоги солдат просторічні слова, які висловлюють їхню ненависть до війни. В останніх розділах мова солдат насичена такими зворотами, які свідчать про зростання класової самосвідомості.

Авторські відступи мають в основному філософсько-політичний характер. Барбюс звертається до пригноблених людей усіх країн як до своїх товаришів по зброї з полум’яним закликом припинити непотрібне кровопролиття і перебудувати світ на справжніх гуманістичних началах.

У романі «Ясність» письменник продовжує тему «Вогню». Здійснити цей задум йому допоміг відомий французький журналіст Жак Садуль.

[...]

Барбюс писав свій твір на основі узагальнення характерних фактів зростання класової самосвідомості французьких трудящих. Роман «Ясність» було завершено у вересні 1918 р. і опубліковано в 1919 р. з цензурними скороченнями.

Жак Дюкло справедливо зазначив, що у цьому творі письменник, поглиблюючи проблеми «Вогню», не відступив від розв’язання найважливіших соціальних питань і в період 1916-1918 рр.

Реалізм і новаторство Барбюса у романі «Ясність» полягають насамперед у тому, що конкретна дійсність зображена тут з революційно-гуманістичних позицій, в історичному розвитку. Гнівне викриття імперіалістичної війни і всього буржуазного світу поєднується з утвердженням соціалістичних ідеалів, що надає роману життєстверджуючого звучання. Висока ідейна спрямованість твору виявляється в типовості створених образів, картин, у глибокому розкритті характерних соціальних факторів і подій, в чітко вираженій тенденції розвитку життя. Усе зображуване в романі становить цілісну тканину і розкриває зростання класової самосвідомості одного із тих типових трудівників, на плечі яких лягли всі злигодні імперіалістичної війни. Барбюсу властиве горьківське воістину гуманістичне трактування людини, яка усвідомлює усю жорстокість буржуазного світу і необхідність його революційної перебудови.

Життя Симона Полена, головного героя, реалістично відтворене на широкому соціальному тлі.

У першій частині твору показано, як приватновласницьке суспільство калічить людину, як викривляє воно людські стосунки. Отупляюча праця, одноманітне міщанське життя міста Щв’є роблять Полена безликим, замкненим і підозрілим до робітників, байдужим до найважливіших соціальних питань. Перша світова війна викликала спочатку прилив ентузіазму. В атмосфері шовіністичного очманіння він стає рядовим солдатом і вирушає на фронт. Зіткнувшись з жахливою дійсністю, Полен прагне зрозуміти справжній зміст і характер війни, яка прирікає мільйони людей на загибель і непосильні муки. Ідейно-естетична позиція письменника визначила відбір зображуваних подій і їх оцінку в романі. Так, Полен проймається в ході війни щирим співчуттям до рядових німецьких солдатів, котрі так само, як і французькі, приречені на загибель з вини капіталу. Він доходить висновку про злочинність національного розбрату. В госпіталі Полен переосмислює все своє життя і всі злигодні війни, котрі випали на долю мільйонів трудівників різних країн. Повернувшись із фронту в рідне місто, він уже по-іншому ставиться до оточуючої дійсності. Полен рішуче пориває з усіма, хто виправдовує політику імперіалістів. Він повністю на боці пригноблених мас і бачить зміст свого дальшого життя у боротьбі за їх визволення. Полен вважає тепер, що трудовий люд повинен об’єднатися для організованої активної боротьби за свої права. Він з гордістю каже про себе, що належить не до тих, хто розчарований у житті, а до тих, хто здатний і буде боротися за життя, за світле майбутнє свого народу. Полен висловлює тверду впевненість у можливості створення нового суспільного ладу, який забезпечить людям праці всі умови для всебічного розвитку.

Новаторство в романі яскраво проявляється і в тому, що письменник рішуче відкидає ідеї абстрактного гуманізму, по-горьківськи говорить про любов до трудової людини і священну ненависть до її ворогів. «La loi tenace qui (doit s’abattre sans répit sur tous les voleurs publics; ceux qui, gros et petits, cyniqües ou hypocrites, à 1 occasion de leurs fonctions ou de leur méties, exploitent le malheur ou spéculent sur le besoin».

У другій частині роману показана глибока людяність Полена, доброта і чуйність до знедолених. Його ставлення до них сповнене щирості й високої чистоти. Це виявляється хоча б у ставленні до дружини, яка до війни не знала ні радощів, ні щастя.

Заключний розділ роману просякнутий глибоким ліризмом, вірою в людину-творця.

Роман «Ясність» — твір глибоко реалістичний і новаторський у французькій революційній класиці. Він включає також елементи революційної романтики, що особливо проявляється в заключних розділах твору. Письменник розкриває потаємні мрії головного героя та картини майбутнього життя народу як усвідомлену перспективу дальшого поступального розвитку суспільства. Барбюс при цьому анітрохи не відступає від дійсності. Його романтизм зумовлений безмежною вірою в невичерпні сили народних мас, у їхню консолідацію і активізацію під впливом всесвітньо-історичних подій.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1978. – Вип. 50. – С. 128-135.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также