(1935–2001)
У поетиці Кен Кізі багато в чому відштовхується від сюрреалізму: картини справжньої дійсності й образи хворої уяви не відрізняються, вони перетікають одна в одну, фантастичне виникає з конкретної американської повсякденності.
Письменника непокоїть та форма душевного божевілля, на яку не звертає уваги медицина. Суть такого захворювання не у витісненні об'єктивного суб'єктивним, яке розростається до неймовірних розмірів, а, навпаки, у поглинанні внутрішнього, неповторного масоподібним, стереотипним – у мовленні, поведінці, мисленні.
Кізі нагадує, що і наука, й медицина можуть стати небезпечними для людини, якщо соціальна система розглядає людину як матеріал для реалізації своїх вищих цілей. Автор висловлює думку, що науково-технічний прогрес, непідкріплений прогресом духовним, може призвести до сумних наслідків.
Романи Кізі несуть у собі очищення через страждання, у яких є той самий катарсис, якого немає і не може бути справжнього мистецтва трагедії.
Твори
Критика