(середина XVII ст. – після 1712)
У Климентія Зіновієва досить помітна схильність до каламбурів — типового прийому епіграматичної поезії. Поет використовує у своїх епіграмах відношення подібності понять, їх паралелізму, несхожості, протилежності.
Як епіграми можна розглядати окремі твори Зіновієва. Це — побутові зарисовки поета, нерідко з виразним соціальним забарвленням; грубувато-жартівливі вірші про дівчат, сумні повідомлення, філософсько-моралізаторські сентенції. Рядом епіграм-звернень до читача завершується і скомпонована поетом рукописна книга віршів.
Елегії Зіновієва мають переважно філософсько-релігійне забарвлення. Поет розробляє у цих творах традиційні для старої духовної поезії теми. Соціальні мотиви в елегіях часом створюють справді викривальний пафос.
Своєрідне відбиття у творчості Климентія Зіновієва знайшла також панегірична поезія, надзвичайно поширена за його часів. Героєм панегіриків Климентія вперше в давній українській книжній поезії став трудовий народ.
Твори
Критика
