(1932–2000)
Прозу Малколма Бредбері в цілому можна визначити як спробу розглянути особливу форму свідомості, властиву академічній інтелігенції, у часі й у просторі: з кінця 50-х до кінця 80-х років. Така творча манера стає необхідністю для письменника саме тому, що якнайкраще відповідає специфічним рисам його таланту: поєднанню аналітичного підходу зі схильністю до узагальнення.
Бажання автора втілити дух часів, реальне сьогодення та пов’язати його із загальним контекстом розвитку культури, будучи своєрідним надзавданням його творчості, приводить до специфічних змін стилю та методу. Бредбері виявляє інтерес до алегоричних форм. Починаючи з 70-х років, у його прозі можна помітити вплив стилістики телебачення та зацікавленість жанром телепрози.
Помітний вплив поетики постмодернізму, що проявляється, зокрема, в посиленій тенденції до самопародії. Своєрідність творчої манери Бредбері, особлива, знайдена ним форма комічного роману свідчать про те, яким плідним може бути віддзеркалення літературної теорії у творчій практиці сучасного прозаїка.
Критика
