11.05.2016
eye 184

Павло Филипович




(1891-1937)

У всій літературно-науковій діяльності П. Филиповича основною була настанова на включення української літератури у світовий культурний простір, збагачення її здобутками зарубіжного письменства, входження в європейський літературний контекст.

Письменника, як і багатьох його сучасників, хвилювала доля людини в трагічних колізіях часу, він прагнув всесвітньої гармонії, відновлення тих духовних цінностей, що загубило «людське серце» в умовах насильства. Ці щирі гуманістичні мотиви наскрізно проймають усю його поетичну творчість.

Духовному нігілізмові, руйнації віковічних людських цінностей, дегуманізації життя (а, відтак, і мистецтва) П. Филипович протиставляв поетичне слово про прекрасне почуття, яке завжди зцілювало людські душі.

Силою, яка може оновити світ, Филипович наділяє саме кохання. Любов у нього не пристрасть, а спосіб утвердження життя, виявлення себе в ньому, шлях до гармонії зі світом, джерело самоочищення й самовдосконалення. Це не лише втіха і розрада, а пошук великої істини в людських стосунках, це вічна боротьба за скарби людяності.

Біографія

Твори

Критика
Вибір редакції
up