У всій літературно-науковій діяльності П. Филиповича основною була настанова на включення української літератури у світовий культурний простір, збагачення її здобутками зарубіжного письменства, входження в європейський літературний контекст. Письменника, як і багатьох його сучасників, хвилювала доля людини в трагічних колізіях часу, він прагнув всесвітньої гармонії, відновлення тих духовних цінностей, що загубило «людське серце» в умовах насильства. Ці щирі гуманістичні мотиви наскрізно проймають усю його поетичну творчість. Духовному нігілізмові, руйнації віковічних людських цінностей, дегуманізації життя (а, відтак, і мистецтва) П. Филипович протиставляв поетичне слово про прекрасне почуття, яке завжди зцілювало людські душі. Силою, яка може оновити світ, Филипович наділяє саме кохання. Любов у нього не пристрасть, а спосіб утвердження життя, виявлення себе в ньому, шлях до гармонії зі світом, джерело самоочищення й самовдосконалення. Це не лише втіха і розрада, а пошук великої істини в людських стосунках, це вічна боротьба за скарби людяності. Твори Критика
|
11.05.2016
233
Павло Филипович
09.11.2020
181
09.11.2020
373
09.11.2020
321
06.11.2020
459
06.11.2020
670
06.11.2020
232
11.05.2016
368
11.05.2016
383
11.05.2016
1021
11.05.2016
972
11.05.2016
3565
11.05.2016
2020
11.05.2016
917
Популярне
Вибір редакції











